Перехід у базовий табір, з якого ми будемо штурмувати вершину. Йшли довго, то верх то вниз. Але ноги вже звикли. Табір на висоті 4600 м. Ще кілька днів тому ми могли пробути тільки годину на такій висоті, а потім знизу розколювалася голова. Зараз організм уже адаптувався і висота далась просто. Прийшли, попили чай, з’їли суп і лягли спати на 4 години. Кисневий балон на випадок загострення гірської хвороби Базовий табір 17:00 - вечеря....
Сьогодні нам дозволили поспати аж до сьомої! Увечері сказали, що цей день буде легким, а значить щось було не так… І “не так” була Baranco Wall - на вигляд неприступна скеля з таємною тропою, на яку нам потрібно було забратися. Нам пообіцяли багато веселощів. І вони були! Насправді, якщо глянути ближче, не все так погано. Скеля не така вже й неприступна. Так, є моменти де потрібно граціозно закинути ногу і видертися....
Я виспався! Гірська хвороба відступила і я спав як дитя. Як вже звикли - підйом о 6:30. Чистимо зуби з красивим краєвидом і збираємо речі. Ми ще спочатку просили нашу африканську команду всією командою заспівати африканську пісню. Вони люблять співати 🙂 Але вони сказали, що їм заборонили це робити через пандемію. Сплять усім натовпом в одному наметі, ніяких масок або антисептиків - але співати разом не можна 😅 Але, тільки заради нас, сьогодні вони переступили правила і заспівали....
Мене накрила гірська хвороба. Я не міг заснути до пів четвертого ранку. Просто не засинаєш – і все. Сороіш за все організм боїться, що стало меньше кисню і не дає заснути. Підйом о 6:30 без варіантів поспати. У результаті мій план “відіспатись у відпустці" почав накриватися. На ранок з’ясувалося, що не лише я довго не міг заснути. У результаті табір поділився на дві частини: веселих і виспавшихся, і тих - хто їх ненавидить....
Початок сходження. Минулого вечора ми познайомилися з нашими гідами. Їх у нас п’ятеро. Вони перевірили наше спорядження і дали різні поради стосовно нього. Все серйозно та відповідально! Ніхто не хоче зайвих проблем вдалені від цивілізації. Вранці ситний сніданок на галявині та збір речей. Останній нормальний сніданок Усього з нами йде 44 місцевих робітників. Це два кухарі, гіди та безліч портерів, які несуть наші речі. Кожного дня подорожі вони будуть виходити раніше за нас, щоб не йти всім натовпом....
Довгоочікувана відпустка! Цілий рік поїздки відкладалися одна за одною. До останнього не вірив, що все вийде. Але нарешті зірки зійшлись! Залишав Бориспіль з -6 за бортом, а прилетів у +30. Перша зупинка - Занзібар. Ми тут лише на день. Увечері літак на Кіліманджаро і там уже почнуться справжні пригоди… А поки є вільний час - гуляємо містом і знайомимося з Африкою. Перше що впадає в око - відсутність будь-якої пандемії. Усі ходять без масок, ніде немає сатанайзера і ніхто не тримає дистанцій....
Ми проснулись рано вранці, поснідали і вирушили в подорож. Доречі відразу трохи про їжу. Тут вона дуже смачна! Нова Зеландія в основному заробляє гроші з двох джерел: сільське господарство і туризм. Вони помішані на натуральному господарстві. Все повинно бути супер чистим і екологічним. За цим дуже прискіпливо стежать. Інакше країна втратить звання супер-екологічної і експорт впаде. Це країна фермерів і їжа тут відповідна: стейки, бургери, картопля, сосиски. Максимально просто і смачно....
На мене чекав десятигодинний переліт із Сінгапуру до Нової Зеландії. Половина людей у літаку були схожі на громадян Індії та Китаю. Злегка засумнівався, що лечу в правильному напрямку. Але квиток, і двоє сусідок-новозеландок свідчили, що все ок. Під час зльоту одна із сусідок дістала хрестик і почала молитись. Я зрозумів, що слово за нас перед Боженькою було замовлено, а значить політ був приречений на успіх. До моменту прильоту я вже провів 25 годин у повітрі і змінив три літака: Київ - Франкфурт, Франкфурт - Сінгапур, Сінгапур - Окленд....
Часом великі справи починаються з маленьких непомітних речей. У моєму випадку я просто лайкав пости в FB сторінки GoMountains Club про їх подорожі. Мої знайомі вже їздили з ними різними екзотичними країнами. І я, сидячи в затишному офісі, теж мріяв поїхати. Колись, кудись, можливо… Якось мені написав Андрій з клубу: “Бачу ти лайкаєш наші пости, може з нами?”. Трохи подумавши, поміркувавши про сенс життя, свою систему цінностей, про те, що всіх грошей не заробити, і додавши дрібку безвідповідальності, - я таки зважився....
У вересні 2016 я літав до Грузії. Давно вже хотілося. Багато чув про цю країну, про їхні звичаї та культуру. Але чути - це одне. А побачити, відчути, поспілкуватися з людьми - зовсім інше! Плюс, з цією країною (і з Тбілісі зокрема) пов’язана історія моєї родини. Чудові люди, смачна кухня і багатюща історія. Коли є бажання і можливості - гріх не поїхати. Власне що я і зробив. Підготовка З Києва до Тбілісі та Батумі є недорогі рейси від YanAir....