Сьогодні у нас був день переїзду. Намібія - велика і найменш заселена країна. Тому іноді щоб добратись до якихось визначних пам’яток - треба багато проїхати. Обід посеред пустелі, столи - частина нашого спорядження Щоб якось відпочити від дороги, ми заїхали ще в одне місце де можна подивитись на наскельні малюнки - долина Твіфелфонтейн. Тут були висічені в скелях малюнки тварин. Колись вони виконували роль школи. На них бушмени навчали молоде покоління, розповідали які бувають тварини і як на них полювати....

Ми проснулись рано вранці, пробіглись, поснідали і вирушили з Свакопмунда далі. На нас чекали наскельні малюнки бушменів, які знаходились біля гірського масиву Спіцкопп. Наскельні малюнки Ми не все розуміли, що нам розповідав гід, але буле дуже цікаво У районі гір Спіцкопп наскельні малюнки виконували роль стрічки в соцмережах. Тут мисливці малювали інформацію де і кого вони тут бачили. Бушмени були кочівниками. Коли уходила одна група - могла прийти інша і побачити на скелі “оперативну” інформацію що до звірів навколо....

Ми вирушили в місто Волфіш-Бей, недалеко від Свакопмунда, щоб поплавати на каяках поруч із колонією морських котиків. За природою це полохливі створіння. На суші знаходяться всі їх хижаки. Та й швидкістю переміщення вони тут не блищать. Тому під час наближення пішки або на машині вони відразу кидаються у воду. Інша справа на каяках. Тут немає акул або касаток. Тому якщо ти на воді - ти не хижак. Колонія величезна. Шум, крики і запах відповідні 🙂 На жаль політати на дроні не дозволили....

Свакопмунд - місто розташоване на березі Атлантичного океану. Ми зупинилися тут на кілька днів, щоб відпочити від дороги і подивитись на місцеву красу. Відразу видно, що місто значною мірою побудоване німцями. Намібія довгий час була їх колонією. Гуляючи вулицями виникає відчуття, що ти в якомусь Європейському курортному містечку: дороги, будівлі, пальми. Усе точнісінько як у Європі. І на вулиці постійно чуєш німецьку мову. 10% населення складають намібійські німці - нащадки перших німецьких переселенців....

Дедфлей (dead - мертвий, vlei - солончак) - візитна картка Намібії. Колись давно тут текла річка і росли дерева. Але приблизно 600-700 років тому клімат змінився, дюни оточили це місце і річка пересохла. Деревина висохла і не розкладається. А місце стало культовим і приваблює орди туристів. Ми встали рано вранці, ще до сходу сонця. Зібралися, перекусили і в дорогу. Солончак розташований у тому ж національному парку, де і Дюна 45. Більшу частину шляху ми їхали асфальтом....

Ми нарешті вирвались. Вранці заїхали в магазин, закупилися всім необхідним на день і вирушили. Мозок ще перебудовувався на правостороннє кермо, тому за традицією вранці я ввімкнув двірники замість поворотників 🙂 Мчимо у пустелю. Доводится керувати і знімати відео одночасно Лайкати пости заборонено, донати блогерам теж Ми приблизно годину їхали асфальтом, а потім виїхали на ґрунтовку. Її тут у Намібії багато. Людей мало, країна велика, а дороги часом дуже довгі. Тому асфальт не скрізь....

Моя нова поїздка в Африку. Цього разу - експедиція на джипах. Усе в найкращих традиціях: намети, багаття, дикі тварини, пустеля з довгою дорогою в нікуди. Повне занурення в країну й атмосферу. Усе як у книжках мого улюбленого Жуль Верна. Але перед цим у цю країну необхідно було ще потрапити. Вирішили летіти на травневі свята. Вдома у цей період особливо робити нічого. Країна входить у режим “давай уже після свят”. Ще плюс у тому, що можна собі спокійно їхати і ніхто не помітить твоєї втечі....

Ми повернулися назад в Занзібар, щоб покупатися в Індійському океані, відпочити й осмислити, що взагалі сталось. Наступного дня потрібно було летіти назад. Складалось відчуття, що ми тут уже цілий місяць. Кожен день у нас був супер насичений. Тому одна доба тут вважалась за три. Це була мега пригода. Ми вилетіли з України в -10, прилетіли сюди в +35. Піднялись на вершину в -15, потім спустилися знову в +35. І наступного дня нас знову чекала Україна, але слава Богу з +0....

Вставати нам довелося супер рано, ще перед світанком. Усе для того, щоб раніше дістатися до парку і перед спекою побачити побільше звірів. І завдяки цьому нам нереально пощастило. Наша команда Ми їхали в джипі, сонце тільки почало вставати. Хвилин 10-15 як від’їхали від міста. Усі сонні. І тут хлопці спереду раптом закричать: “Леопарди!“. Ми всі відразу прокинулись, джип пригальмував. Нашу дорогу перебігали два леопарди. Один більший, інший менший. Наш гід пояснив, що це були самець і самка....

Ще вчора ми тільки спустилися з Кіліманджаро. Уже сьогодні нам потрібно було встати рано вранці і вантажитись. На нас чекали джипи для сафарі. Попереду було відвідування двох національних парків: Тарангіре і Нгоронгоро. Відразу скажу, сафарі в нашому випадку - це не стріляти по тваринах! Тільки дивитись і милуватись. Наші джипи Африканські мотиви Нашим завданням було за ці два дні побачити так звану “Велику африканську п’ятірку”: слона, носорога, буйвола, лева і леопарда....