Дедфлей (dead - мертвий, vlei - солончак) - візитна картка Намібії. Колись давно тут текла річка і росли дерева. Але приблизно 600-700 років тому клімат змінився, дюни оточили це місце і річка пересохла. Деревина висохла і не розкладається. А місце стало культовим і приваблює орди туристів.
Ми встали рано вранці, ще до сходу сонця. Зібралися, перекусили і в дорогу. Солончак розташований у тому ж національному парку, де і Дюна 45. Більшу частину шляху ми їхали асфальтом. Остання ділянка - пісок. Ми спустили шини до 1.5 атмосфери, переключились на повний привід і поїхали. Добиратись до цього місця - це окремий атракціон. Машину носить з боку в бік. Зупинятись не можна, оскільки можна застряти. Пил від передньої машини закриває огляд. Один раз мало не налетів на горб. Але дістались без пригод 👌
Оскільки приїхали ми досить рано, народу ще було не так багато. Але по слідах можна уявити скільки тут буває людей за день.
У своїй уяві я малював це місце як величезний ліс мертвих дерев кінця-краю якого не видно. Насправді, солончак досить невеликий і його легко обійти. Незважаючи на ранній час, дівчат у красивих сукнях тут уже було досить багато. Це одне з найкращих місць для фотосесій. Але місця вистачало всім. У цьому краса важкодоступних місць - сюди не може під’їхати двоповерховий автобус з ордою туристів.
Ще, згідно з вікіпедією, це місце оточують найвищі дюни. Мені вдалось запустити дрон і види звісно вражають. Дюни простягаються на багато кілометрів. А маленькі точки на їхньому схилі - це люди.
Ми швидко впоралися, тому як бонус ще заїхали в Сесріємський каньйон. Тут стоїть вода і сюди приходять звірі на водопій. Було дивно іноді між дюн без краплі води бачити стада тварин. Часом навіть левів. Тепер стало зрозуміло, що вода тут є. Потрібно тільки вміти її шукати.
Після цього - обід і вирушаємо. На нас чекала довга поїздка до міста Свакопмунд, де ми мали два дні відпочинку. Але по дорозі нам трапились ще декілька цікавих місць.
Південний тропік
Південний тропік - найпівденніша широта, на якій сонце опівдні може піднятись в зеніт. У день зимового сонцестояння (21 грудня) опівдні предмети на цій лінії не відкидають тінь, оскільки сонце перебуває прямо над ними.
Звалище автомобілів
Хтось колись залишив тут свій зламаний автомобіль, а потім ще один, а потім ще - і це місце перетворилось в туристичну фотозону. Із розмов туристів ми дізнались, що тут в кафе на заправці роблять найсмачніші пироги в Намібії. Але часу у нас було обмаль, тому швидка зупинка - і за кермо.
Поломка
Ми цілий день були за кермом. Увечері потрібно було бути в Свакопмунді, де на нас чекали два дні відпочинку в готелі. Але на жаль одна з машин пробила колесо.
Для безпеки ми завжди намагалися триматися середини дороги. Але коли ти їдеш 100 кілометрів в одному напрямку посеред пустелі - можна відволіктися і не помітити камінь. Так і сталось.
Спочатку ми думали, що пробито тільки заднє. Переднє загрузло в пісок. Але коли машина трохи від’їхала - помітили, що пробито і переднє. Добре, що у нас команда була велика і ми всі разом оперативно поміняли колеса. У кожного джипа було з собою дві запаски. Якраз дві і стали в пригоді.
Ми приїхали в Свакопмунд пізно вночі. Але зате провели захід сонця в пустелі і зробили класні фотографії.
На завтра на нас чекала невелика екскурсія містом та баггі по дюнам.