Вставати нам довелося супер рано, ще перед світанком. Усе для того, щоб раніше дістатися до парку і перед спекою побачити побільше звірів. І завдяки цьому нам нереально пощастило.
Ми їхали в джипі, сонце тільки почало вставати. Хвилин 10-15 як від’їхали від міста. Усі сонні. І тут хлопці спереду раптом закричать: “Леопарди!“. Ми всі відразу прокинулись, джип пригальмував. Нашу дорогу перебігали два леопарди. Один більший, інший менший. Наш гід пояснив, що це були самець і самка. Ми під’їхали в те місце, де їх бачили. Вони вдвох сиділи в кущах і дивилися на нас. Ми на них, а вони на нас. Зрозумівши, що ми їм не загрожуємо і пішли далі у своїх справах. “Вам дуже крупно пощастило”, - сказав наш гід.
Ми всі були сонні й не встигли їх сфотографувати коли вони пробігали повз. Спробували їх сфотографувати в кущах. Але через їх забарвлення вони зливались з рослинністю і на фотографіях вийшли просто плями. Хижаки тут вміють маскуватись. Коли ми шукали левів, то постійно казали: “Бачиш левів? Ні. А вони тебе бачать…“.
Поїхали далі. Через п’ять хвилин зустріли добродушного чоловіка який звідкись пішки повертався додому. Веселий такий. Наш джип пригальмував. Без перекладу було зрозуміло, що водій розповідає йому про леопардів яких ми щойно бачили. Він йшов якраз у їхньому напрямку. Той одразу змінивсі в обличчі. Побажавши йому удачі ми поїхали далі. Сподіваюся, він таки дійшов додому. “Коханий, де ти був? Чому так довго?”, - “Обходив леопардів“.
Тепер про сам національний парк. Нам розповідали, що це кратер вулкана. Що там живуть приблизно 30 000 тварин на фоні супер красивих видів. Але для тебе це порожні слова, поки ти цього не побачиш на власні очі…
Проїхавши через ворота парку ми піднімались вгору на кратер. І коли дістались до оглядового майданчика - ми були в шоці. Ми побачили величезний зелений кратер, який не можна було оглянути за раз. Внизу, як дрібна трава, виднілись дерева. Розкинулось велике озеро. Ми бачили великі зграї маленьких крапок. Це були стада зебр, антилоп гну, імпал. У голові звучала ця пісня з “Парку Юрського періоду”. Якби в той момент повз нас пролетів птеродактель - ніхто б не здивувався. Ми ніби були у фільмі, а все навколо було графікою.
Почали спускатися в кратер. Дорогою водій підвіз представника місцевого племені масаїв. Він пояснив, що йшов дорогою і в кущах зустрів слона. Злякавшись, він вирішив не ризикувати, а дочекатися машини. У нас люди собак бродячих бояться, а тут слонів і леопардів.
Спустившись, ми побачили поблизу всі ті стада, які спостерігали зверху. Звірів просто величезна кількість. Ми були як діти, котрі вперше потрапили в зоопарк. Зграї зебр, гну, імпали, фламінго, шакали. Наскільки я зрозумів, ми потрапили в самий пік сезону розмноження і було багато дітей тварин. Не всі звірі тут живуть на постійній основі. Деякі йдуть під час посухи, деякі залишаються. Слони сюди теж потрапляють. Схоже у них є якісь таємні стежки. Але старі слони не можуть звідси вийти і залишаються доживати тут.
Вдалині ми побачили самотнього бегемота. І слава Богу, що він був далеко. Це одна з найнебезпечніших тварин в Африці. Від хижаків стільки людей не помирає як від них. При цьому, бегемоти - травоїдні. Вони не вбивають заради їжі. Вбивають просто щоб показати чия тут територія.
Їдемо далі. І як завжди, по скупченню джипів ми зрозуміли, що там щось цікаве. Знову леви! Ми під’їхали до справжнього прайду… Праворуч далеко від дороги лежав лев. З великою гривою, все як трема. За ним, далі в кущах, лежали дві-три левиці. Потім зліва вдалині ми побачили ще двох левиць! Наш гід без бінокля сказав, що там є ще двоє кошенят. Ми дивилися, виглядали. Але нічого побачити не вдалося. Знайшли тільки поруч із ними дивний багряний кущ… При ближньому розгляді зрозуміли, що це ребра якоїсь тварини. Тепер усе стало зрозуміло. Вночі леви когось зловили, пообідали і тепер ліниво розляглися по всій території. В результаті вийшло, що ми заїхали десь в середину території прайду.
Сонце вже починало припикати і леви переходили в режим ледачих котів. Лев важко дихав, починалась спека. Видно ми якраз приїхали вчасно перед тим, як вони підуть у тінь. Але ми все ж хотіли побачити тих кошенят. І хвала дитячій дурнуватості, ми їх побачили! Двоє кошенят почали дуркувати, стрибати, і нам вдалося їх розгледіти в бінокль. Моя душа тепер була спокійна 😌👌
У цей час наш водій трохи маневрував джипом, щоб підібрати для нас найкращий вид. І тут у якийсь момент він застряє в багнюці. Не довго думаючи він вийшов подивитись, у чому справа. Вийшов. Посеред прайду левів. Ми почали робити перекличку у кого є водійські права і хто, якщо що, зможе керувати джипом. Але все обійшлось 👌 Леви були далеко, гіди знають особливості їхньої поведінки і боятись було нічого.
Проїхавши далі ми побачили носорога. З далека, на безпечній відстані. Але все одно залік! Він був трохи нервовим, тож мабуть добре, що здалеку. Якби він почав підходити до нас, ми б почали давати задню. З ним жарти погані і він з легкістю з розбігу може протаранити джип. І вся відповідальність ляже не на носорога, а на водія. Тварина атакувала - значить поліз куди не треба.
Був час обіду і ми зупинились біля красивого озера. З бегемотами. Посеред озера відпочивала група цих машин смерті. Але гід нас заспокоїв і сказав, що боятись нічого. Головне не намагатись погодувати бегемотів і не лізти у воду. Видно є червона лінія коли бегемот хоче тебе вбити, а коли ні.
Була ще одна небезпека. На дереві поруч з озером мешкали хижі птахи, схожі на яструбів. Тому нам порекомендували пофотографуватись на вулиці, але їсти в джипах. Після мавп я зрозумів, що з Африкою жарти погані і їв в середині.
Перекусивши ми почали шлях додому. Все ще важко було вірити в реальність того, що відбувається. Усі звірі були ніби муляжі, а ми на зйомках фільму. Але все було реально. Я на все своє життя надивився на зебр! Навряд чи я їх ще десь побачу в такій кількості. Було супер складно відбирати фотографії і залишати тільки найкращі. Краса була на кожній. Але зробив все що зміг 👌🦁🐘
P. S. Ще трохи Африки по дорозі додому:
