Ми повернулися назад в Занзібар, щоб покупатися в Індійському океані, відпочити й осмислити, що взагалі сталось. Наступного дня потрібно було летіти назад. Складалось відчуття, що ми тут уже цілий місяць. Кожен день у нас був супер насичений. Тому одна доба тут вважалась за три.
Це була мега пригода. Ми вилетіли з України в -10, прилетіли сюди в +35. Піднялись на вершину в -15, потім спустилися знову в +35. І наступного дня нас знову чекала Україна, але слава Богу з +0.
Це була моя перша подорож до Африки. До цього в мене була купа стериотипів. Наприклад природа. При слові “Африка” я собі одразу уявляв савану, високу траву, слонів, жирафів. Як не дивно, але узбіччя у них схожі на наші. Тільки інші рослини. А так ніби нікуди й не виїжджав. Звичайне літо в лісостеповій Україні.
Тут зовсім інші люди. І я не кажу про колір шкіри. На це нам було абсолютно байдуже. Я більше про сам погляд на життя і спосіб мислення. Ми звикли постійно метушитись, складати списки завдань, паритись про одяг на зиму, думати що робити далі. А тут ніхто не париться. Акуна матата! Тут літо цілий рік. Люди живуть бідно, але їх це влаштовує. Мало хто напружується що б наводити якусь красу, порядок. Працює - і чудово. Навіщо працювати по 16 годин на день, якщо в тебе не буде часу посидіти зі своїм другом у тіні, попити пива і поговорити про життя. Навіть на вершину Кіліманджаро вперше піднялись європейці, а не місцеві. Тому що це нам потрібно постійно кидати собі виклики. А тут акуна матата.
В такі моменти задумуєшся про сенс життя і всього того що робиш. Хто правильніше проживає життя: ти - з машинами, квартирами, будинками і купою роботи, цілями, планами, чи вони - без нічого, але щасливі. Вони менш захищені і у випадку якогось катаклізму - їм не впоратись. Але повчитись простіше дивитись на речі і життя в них точно варто.
Але країна, програма, настрій - це тільки частина успіху подорожі. Для мене ще важлива команда. Я не брав участі в організації походу, а цілком поклався на організаторів. Я не знав, хто буде в команді. Але на такі пригоди звичайні люди не підписуються. У нас були люди, які бігали напівмарафони, марафони, iron man, всілякі божевільні забіги. Займалися парапланеризмом, серфінгом, вітрильним спортом, вчилися літати на літаку. Коли ми розмовляли про можливість поїхати в якійсь тур і провалятися десять днів на пляжі, то зійшлися на тому, що не витримали б і трьох днів у такому режимі. Це показник. Всі ми любили відпочинок, який дається не просто і після якого потрібно відпочивати.
Ми встали рано вранці. Зустріли світанок, пробіглися пляжем п’ять кілометрів і пішли збирати речі. На нас чекала дорога додому 🙂
