Мене накрила гірська хвороба. Я не міг заснути до пів четвертого ранку. Просто не засинаєш – і все. Сороіш за все організм боїться, що стало меньше кисню і не дає заснути. Підйом о 6:30 без варіантів поспати. У результаті мій план “відіспатись у відпустці" почав накриватися.
На ранок з’ясувалося, що не лише я довго не міг заснути. У результаті табір поділився на дві частини: веселих і виспавшихся, і тих - хто їх ненавидить.
Сьогодні був набір висоти. В основному йшли вгору. Ноги вже розім’ялись, плечі звикли до рюкзака. Навіть нічого не боліло!
На привалі продовжили вивчати місцеву мову. Вчили від 6 до 10. Один раз, коли я повторював, я трохи неправильно вимовив “десять”. При цьому гід і портер, який проходив повз, засміялись. Потім мені пояснили, що я сказав не “десять”, а “жіночий статевий орган” (груба форма). Так випадково я дізнався перше матірне слово :)
Потім знову дощ, що переходить у дрібний град. Цього разу екстремальніше, оскільки доводилося трохи лізти вгору слизьким камінням. Але головний девіз гідів: “полі, полі”-, що перекладається як: “повільно, повільно”. Всі впоралися.
У мене класне водонепроникне спорядження. Я йшов під дощем як танк. Усередині тепло і затишно. І тут за 10 метрів до табору, під час переходу струмка нога зіскочила і пішла під воду…!!!! Мораль - полі, полі і не втрачати пильність на фініші.
По приходу в табір ми були безмірно щасливі, що є такі люди як портери. Намети вже стояли. Ми закинули в них рюкзаки, залізли і перечікували дощ. Хвала всьому вищому, що нам не потрібно було ставити намет під дощем! Так ми дісталися до 3800 м.
Короткий годинний денний сон і вихід на акліматизаційний стометровий підйом. Це короткий підйом вгору, щоб організм звикав до висоти. Нагорі наші гіди співали африканські пісні, де ми всі дружно підспівували “акуна матата!”. Це було дуже атмосферно…)
Потім посиденьки з чаєм і попкорном, фотосесія з офігенним заходом сонця і вечеря. Наш шеф повар сказав, що нас чекає сюрприз. І через 5 хв він приніс шашлик! На висоті 3800 метрів! Ну звичайно це були не добротні шматки м’яса. Але на такій висоті і такий варіант був прийнятий дуже радісно.
Вечірній брифінг щодо завтрашнього дня, вимірювання рівня кисню, пульсу. Щовечора ми заповнюємо таблицю про стан здоров’я. Цього разу в пункті “чи приймаю я ліки” в мене було “yes”, тому що досить із себе вдавати Чака Норріса, і таки хочеться виспатися. Я почав приймати діакарб, котрий допомогає переносити симптоми гірської хвороби.
У лотереї “а як у тебе проявиться гірська хвороба” і варіантів “важке дихання”, “діарея”, “нудота”, “головний біль” я витягнув останнє. У мене по життю дуже рідко болить голова. Але тепер я зрозумів що це таке і чому не варто чіпати людей з білем голови. Але благо у мене з собою аптечка на всі випадки життя і вже все добре 👌
Пишу ці мемуари лежачи в спальнику з голим торсом і в шапці. Дивне поєднання, але вночі обіцяють нуль. Тож мам, я в шапці навіть уночі! Головна біда в тому, що таблетки від гірської хвороби - сечогінні. Тож доведеться зараз вилізти з теплого спальника у відкритий космос. У кофті, в шапці, в трусах і босоніжках, у нуль градусів, під красивим зоряним небом відійти подалі від табору. Не перестаю собі повторювати “я цього хотів, мені це подобається, і крапка”.
Буду намагатися заснути. До завтра.