Часом великі справи починаються з маленьких непомітних речей. У моєму випадку я просто лайкав пости в FB сторінки GoMountains Club про їх подорожі. Мої знайомі вже їздили з ними різними екзотичними країнами. І я, сидячи в затишному офісі, теж мріяв поїхати. Колись, кудись, можливо…
Якось мені написав Андрій з клубу: “Бачу ти лайкаєш наші пости, може з нами?”. Трохи подумавши, поміркувавши про сенс життя, свою систему цінностей, про те, що всіх грошей не заробити, і додавши дрібку безвідповідальності, - я таки зважився. Матеріальне легко втратити. А спогади та емоції завжди будуть з тобою. Найважче - зробити перший крок. А потім все само закрутиться.
Мій вибір пав на Нову Зеландію. Я часто жорстко туплю, але часом це призводить до цікавих наслідків. Так я якось на місяць довше провів у США і заробив на свій перший макбук. Я не проводив ретельного аналізу, не читав купу інфи про країну. На свій сором, я тільки приблизно уявляв, де вона розташована. Уже після ухвалення рішення я дізнався, що це край світу і летіти туди потрібно буде дууууже довго. В моєму випадку це чотири літаки і двадцять шість годин в повітр. Тим краще! Це не попсове туристичне місце. Це виклик. Я довірився думці експертів і не прогадав.
Але глянувши на карту, я побачив, що між Україною і Новою Зеландією є ще Сінгапур. Кілька моїх друзів були там і були дуже вражені країною. Туди потрібна віза. Але якщо летиш через країну транзитом, то українцям можуть дати транзитну візу на дев’яносто шість годин. Гуляти так гуляти! Між Україною і Новою Зеландією різниця у часі в одинадцять годин. Джетлаг величезний. Але якщо пару ночей провести в Сінгапурі, то можна зменшити його вплив. Та й місто дуже гарне. Тож знову не довго думаючи, я купив квитки з урахуванням зупинки в Сінгапурі на півтори доби.
Так з лайків у ФБ почалась моя одна з найбільших пригод!
Приліт в Сінгапур
Перше, що помітив - температура. Я дуже люблю тепло. І перехід з +1 на +28 дуже припав до душі. Правда прийшлось переодягатись в туалеті аеропорту, щоб не текти потом по дорозі до хостелу. Повітря досить вологе і треба час щоб адаптуватись.
Друге - чистота, краса та інтеграція з природою. Створюється відчуття, що все навколо постановочно. Варто трохи штовхнути стіну, як усе повалиться і ти вийдеш за текстури. Але ні! У центрі все абсолютно чисто. Пригадується “теорія розбитих вікон”, згідно з якою одне розбите і занедбане вікно на районі може призвести до підвищення криміналітету. Наскільки я помітив, місцеві намагаються міняти “розбиті вікна” відразу. Вночі, коли туристи розходяться, з’їжджаються робітники і починають наводити порядок. Під ранок оновлене чисте місто готове до нового дня.
Я швидко добрався до свого хостела і пішов гуляти. В мене було півтори доби і треба було максимально ефективно використовувати час. Доречі, раджу бронювати житло десь недалеко від центру. Всі найцікавіші місця тут у пішій доступності.
І звісно я відразу ж пішов дивитись на візитну картку - готель Marina Bay Sands.
Взагалі як я казав, все розташоване в центрі і досить близько одне до одного. Тому обов’язково виділіть вечір тут прогулятись.
Я прилетів ввечері і гуляв до другої ночі. Тиша, спокій і немає й натяку, що потрібно бути насторожі.
Доречі кілька слів про місце моєї ночівлі. Я планував зупинитись в капсульному готелі. Вони досить популярні серед азійської молоді. Я уявляв це собі як реально капсулу в котру прям треба залізти. На ділі це був звичайний хостел. З ліжками у два поверхи, котри занавішуються товстими шторами. Відносно дешево і доволі зручно, якщо вам нормально спати з іншими людьми в кімнаті.
Прогулянка містом
В мене була доба в Сінгапурі і я намагався використати її по максимуму. Тому я швидко прокинувся і пішов по цікавим місцям.
Дуже сподобалось як природа інтегрована в місто. Центр складається з висоток. Але для дерев та іншої зелені теж знаходиться місце. Причому все вписано дуже гармонійно. Немає відчуття задухи як у тому ж Нью-Йорку.
Але відчуття, що навкруги текстури не покидає. Усі бачили Сінгапур на карті. Це невелике місто-держава. Від одного кордону до іншого і назад можна проїхати за день. Немає потужного виробництва, та й території під нього немає. Ресурсів на продаж теж немає. Але все цвіте й пахне, а будівлі банків височіють на багато поверхів угору.
Податки відносно низькі, але продукти і життя дорогі. Ціни на нерухомість постійно зростають. Причина тому - мало території.
Я зрозумів, що причина почуття нерозуміння в тому, що я з промислового міста і в мене з дитинства вбито - завод = кеш, ресурси = кеш. Але ця країна доводить, що можна відмінно заробляти, маючи тільки мозок. І виникає найогидніше для мене почуття. Коли ти бачиш, що на такому маленькому клаптику території можна чудово жити, а на такому здоровенному як у нас, з купою ресурсів, так само жити не виходить. Почуття, що хтось когось обманює. Причому в двосторонньому порядку. І проблема не у владі, а набагато глибше.
В обід на мене чекала зустріч з Денисом. Він айтішник з Кременчука, котрий живе в Сінгапурі, з котрим я познайомився в коворкінгу коли він приїжджав до рідних, і котрий запросив мене на обід.
Добре коли є місцеві знайомі. Ми пішли перекусити в місцевий фуд корт, де харчуються робітники з місцевих висоток. Там, за екзотичними фруктами, я поділився з ним своїми планами.
Я хотів піднятись на чортове колесо щоб оглянути місто. На що він мені сказав, що не варто. Що це попса для туристів і є більш кращі місця для цього. По перше, є високий житловий комплекс, на дах котрого можна піднятись за невелику платню. По друге, на самому готелі Marina Bay Sands є оглядовий майданчик і вид з нього набагато кращий ніж з колеса. Я дуже подякував за поради і побіг далі досліджувати місто.
Денис був правий, вид з житлового комплексу був шикарний!
Там же ж поруч знаходиться китайське містечко.
День плавно закінчувався. Я залишив Сади біля затоки на вечір, щоб попасти на світлове шоу в Гаю супердерев. А поки був час, я вирішив політати на закаті дроном. Досі не знаю наскільки це було легально. Я читав закони до прильоту в країну. І наче завозити дрон можна було без проблем. А ось літати… На свій страх і ризик я таки вирішив його підняти. Знайшов безлюдне місце і запустив. Звісно, види тут дивовижні!
Сади біля Затоки
Сади біля Затоки - величезний парк з вільним входом. У ньому розташований знаменитий Гай супердерев - одна з візитних карток міста, за яким його відразу впізнають на фотографіях. Там же знаходяться менш відомі два купала оранжерей. Саме з них я почав свою екскурсію.
Той що нижчий але ширший - це Квітковий купол. Там зібрані рослини з різних країн. Територія складається з семи різних “садів”, кожен з яких представляє свою країну. У центральній частині проводяться різні тематичні виставки.
Зараз усе готується до Різдва. Наприклад там є міні офіс Санти, з розкладом польотів літаків.
Купал що вище - Хмарний ліс. Там створені більш прохолодні та вологі умови для рослин із тропічних гірських районів. Як тільки заходиш - одразу бачиш гору, з якої ллється водоспад. Трохи пройшовши, ти піднімаєшся на ліфті на саму вершину і плавно спускаєшся підвісними доріжками навколо гори. Всі рослини знаходяться на схилах цієї гори, а величезний водоспад створює прохолоду.
Поки я ходив оранжереями, сонце сховалось і настав час для “Гаю супердерев”.
Це одна з візитних карток міста, за яким його відразу впізнають на фотографіях. Прямо на них ростуть екзотичні папороті, виногради, орхідеї. Крім того, що вони мають ефектний вигляд, супер-дерева круті з технологічної точки зору. Вони виконують роль екологічних двигунів для садів. Технології імітують природні функції справжнього дерева. Сонячні батареї виробляють енергію, яка може бути використана для освітлення - аналог фотосинтезу. Зібрана дощова вода використовується в зрошувальних системах і фонтанах, подібно до того, як дерева поглинають дощову воду для росту. Супер-дерева також виконують вітрозабірну та витяжну функції як частина системи охолодження теплиць. А ще ввечері вони неймовірно красиві завдяки своєму підсвічуванню та світовим шоу.
Весь цей комплекс має дуже ефектний вигляд. Створюється відчуття, що саме так має виглядати місто майбутнього, де технології та архітектура тісно сплітаються з природою. Сади є частиною стратегії уряду щодо підвищення якості життя за рахунок збільшення кількості зелені в місті.
Я довго залипав на дерева, але час швидко плинув. Тому я вирішив востаннє підняти дрон, щоб засняти нічне місто. І як і минулого разу - знайшов тихе місце і швидко злетів.
Було вже пізно, але в мене залишилась остання місія - піднятись на оглядовий майданчик, розташований на даху знаменитого готелю Marina Bay Sands. Лайфхак: тут вид кращий, ніж з колеса огляду, оскільки вищий і дешевший. Я вже бачив Сінгапур зверху дроном, але потрібно ж усе спробувати і дослідити.
Зверху готелю є ще супер басейн з офігенними видами. Але він доступний тільки для постояльців. При заселенні тобі дають квиток на гору. Але, є чорний ринок цих квитків 🙂
Півтори доби в Сінгапурі пролетіли супер швидко. Я намагався подивитися все по максимуму, адже гроші то сплачено! Тому мало сидів і багато ходив.
У місцевих є поняття “стейкейшен”, де “стей” - залишатись, а “кейшен” від “векейшин”, тобто відпустка. Це коли ти не їдеш в іншу країну, а просто знімаєш готель на три дні тут же, і просто відпочиваєш. Тож відпочинок в Одесі чи Карпатах загалом можна теж назвати стейкейшином.
На літак потрібно було вставати рано. Спав три години. Ходив багато, спав міцно, сусіди в моєму капсульному готелі не заважали.
Виліт до Нової Зеландії
Час було прокидатись на літак до Нової Зеландії. Коли вночі задзвонив мій будильник, одночасно з цим почув жіночий крик навпроти і фразу англійською: “блдь Карен! Ми про**ли наш літак!”. Три секунди тиші, зітхання з полегшенням і знову тиша 😅 Накуплять собі айфонів, поставлять однакові будильники, а потім ввижається всяке в хостелах.
Зібравши речі, я усвідомив, що я заслужив звання “лох останніх двох днів”. В аеропорту я купив проїзний на всі види транспорту на два дні. У результаті скористався ним рівно один раз - з аеропорту в готель. Навіть назад в аеропорт я не міг із ним поїхати, оскільки метро було закрито. Найцікавіші місця розташовані в центрі в пішій доступності, тож їздити не приходилось.
Довелось викликати таксі. Таксист був веселий і балакучий. Він працював усю ніч, а мені якраз потрібно було в бік його будинку. Останнє замовлення і спати.
Поговорили за життя. Це був якийсь антитаксист, як антиматерія. Місцева влада хороша, робота подобається, місто подобається, нікуди валити не хочеться. Для людини з моїх країв таке дивно чути, але факт!
Запитав звідки я: “О, Україна? Гуд!”. Нас багато де люблять. “Тут працюють українські дівчата. Високі такі”. Для Сінгапурців ми всі гіганти. “Дуже люблять танцювати. П’ятниця, субота - постійно з гулянок вожу. Співають, танцюють у машині, але все культурно”. Один таксист це, звісно, дуже маленька вибірка, але асоціація “Україна = красиві та веселі дівчата”, - приємна.
Під кінець поїздки ми вже спілкувалися як два давні знайомі. Щоб підкріпити гарний образ українців, побажав таксистові гарної дороги додому, здоров’я йому і всій його сім’ї та пішов у туалет аеропорту знову переодягати шорти на джинси. На мене чекала Нова Зеландія, де зараз весна. А таксист поїхав до своєї сім’ї, яку через роботу вже кілька днів не бачив. Вони тут трудоголіки. Вкотре переконався, що якщо у країни немає купи нафти - добробут іде пліч-о-пліч із трудоголізмом.
