Ми проснулись рано вранці, поснідали і вирушили в подорож.
Доречі відразу трохи про їжу. Тут вона дуже смачна! Нова Зеландія в основному заробляє гроші з двох джерел: сільське господарство і туризм. Вони помішані на натуральному господарстві. Все повинно бути супер чистим і екологічним. За цим дуже прискіпливо стежать. Інакше країна втратить звання супер-екологічної і експорт впаде.
Це країна фермерів і їжа тут відповідна: стейки, бургери, картопля, сосиски. Максимально просто і смачно. Все як я люблю 👍
Тільки ми виїхали за місто - почались поля з пасовиськами. Овець тут дійсно багато, більше ніж людей. І знову ж, багато шерсті йде на експорт. В Новій Зеландії немає важкої промисловості. Немає високих труб з димом. Навіть потяги в день не ходять. Вівці живуть тут як в Раю і шерсть виходить дуже класна.
Доречі цікавий факт. Кожен раз коли я готуюсь до поїздки, то читаю правила польотів на дроні у кожній країні. Треба поважати місцеві закони. У Новій Зеландії можна літати повсюди, окрім приватних територій і національних парків. “Хм” -, подумав я - “Досить лояльно”. Але справа в тому, що тут вся земля або приватна, або національний парк 😅 Тому легально можна літати хіба що над дорогами. Кожне пасовисько - це чиясь приватна територія. Азіати і люди з перенаселених країн дуже дивуються, коли дізнаються, що простори у сотні квадратних кілометрів можуть належати тільки одній сім’ї.
Наше перше місце зупинки: берег Тихого океану. За всю поїзду ми побачимо його тільки раз. Тому, не дивлячись на наш щільний графік, пустий пляж і холодну воду - ми полізли в океан.
Друга зупинка - Церква Доброго Пастиря на березі озера Текапо. Це просто офігенно-красиве місце. Всі озера в Новій Зеландії мають блакитний колір. Воду можна безпечно пити прямо з них.
Всередині самої церкви фотографувати заборонено. І це логічно. Бо це церква і деякі люди дійсно зупиняються тут помолитись. Але її особливість - це велике вікно на тому місці де повинен бути алтар з видом на озеро і гори. Можливо ідея була в тому, щоб під час молитви дивитись яку красу створив Творець. А над Новою Зеландією він дуже добре постарався.
Їдемо далі і зупиняємось біля озера Пукакі. Саме озеро дуже гарне. Але в нього є ще одна особливість - з його берега відкривається вид на найвищу точка в Новій Зеландії - Гора Кука.
Національний парк “Гора Кука”, що включає в себе однойменну гору та сусіднє озеро Пукакі, є частиною світової природної спадщини ЮНЕСКО. Саме тут Пітер Джексон, режисер “Володара Перснів” та “Хоббіта”, проводив зйомки декілька разів. Гора відтворювала Карадрас, а берег озера став місцем порятунку для жителів озерного міста Есґарот. Висота гори становить 3724 м.
І остання пригода на сьогодні трек на Кіа Пойнт з якої відкривається супер вид на гори та льодовик.
Нажаль сам льодовик наразі дуже маленький і з кожним роком стає все меншим через глобальне потепління. Позаду мене ви можете побачити, що берега і схили вздовж озера виглядають як стіни кар’єру. Тут колись був льодовик, котрий дуууже повільно сповзав з гір роздроблюючи каміння на своєму шляху. Я перший раз таке бачив. Фотографії не передають масштабу, але складається враження, що це реально здоровенний кар’єр. По науковому це називається “Морена” - скупчення не сортованого уламкового матеріалу, перенесеного і відкладеного льодовиками.
Наш день добігав кінця, сонце заходило за гори і ми поїхали до готелю. Повечеряти ми пішли до місцевого пабу. І це була любов з першого погляду… Одна з багатьох за час подорожі. Тут паби - це особливе місце. Розповім чому.
Густота населення в Новій Зеландії досить низька. Багато людей зайнятих в сільському господарстві живуть на великих територіях. Тому історично так склалось, що всі вони під вечір збирались в місцевих пабах. Зазвичай це один великий заклад на поселення з барною стійкою, більярдом, телевізором, музичним автоматом та купою місцевих.
Реально ти заходиш і відчуваєш себе наче попав у кіно. Навколо сидять фермери і мисливці, грає типова музика, а пиво наливає пишна господарка закладу або ще більший господар. Вони бачать що ти турист, привітно посміхаються і запитують щось англійською з новозеландським акцентом і з щіпкою місцевого діалекту. А ти стоїш, нічого не розумієш і просто посміхаєшся у відповідь 😅 Але всі все розуміють і не ображаються.
Страва вечора - мясо оленя якого підстрелив місцевий на полюванні і гарнір. А стіни завішені всілякими фотографіями місцевих різної давнини, котрі передаються із покоління в покоління. Тут можна побачити “дошку пошани” мисливців і рибаків з їх найбільшими трофеями.
Тут всі помішані на регбі. І коли грає новозеландська національна команда “All Blacks” всі обов’язково приходять в паб. Бо якщо не прийдеш і не повболіваєш - через тебе вони можуть програти. А коли їх команда грає з австралійською, з їх “старшим братом” і вічним дружнім супротивником - прийти в паб і вболівати - це справа національного рівня. Все настільки тут серьйозно, що можливо в них є навіть закон з цього приводу 😅
Я дійсно проникся цим місцем. Поки готувалась вечеря, я ходив з кухлем темного пива, розглядав фотографії на стінах і намагався уявити історію, котра була за ними. Це місце - це локальний музей. І кращого оформлення для нього - важко й уявити.