Після 14 днів у пустелі ми повернулись в місто. Було важко віддавати джипи. Повернення машини означало кінець однієї з найбільш епічних експедицій за моє життя. За відчуттями, ці два тижні тривали місяць. Джип був нашим маленьким домом на якому ми могли їхати куди завгодно.
Так, у нас не було безлічі зручностей. Доводилося розводити багаття, щоб приготувати вечерю. Приймаючи душ у таборі, до тебе могла залетіти здоровенна комаха. Койоти могли віджати у тебе решту їжі, а нервовий носоріг міг протаранити бік машини. Але в цьому всьому був і величезний кайф. Ми були наодинці з дикою природою. У наших машинах було тільки все найнеобхідніше і нічого зайвого.
Подорож на джипах - найкращий спосіб побачити Намібію. Це величезна країна з купою красивих місць. Спочатку я був байдужий до пустель. Я не розумів як може подобатись відсутність життя. Але я був не правий. Попри всю жорстокість, там живуть безліч різних рослин і тварин. Їхнє життя суворе. Але за безліч років вони адаптувались і подають прекрасний приклад як можна задовольнятись малим.
Мені не вистачатиме вечорів біля багаття, переговорів по рації, виснажливих довгих переїздів і великої кількості тварин. Намібія - я буду сумувати… ❤️
P.S. Декілька фото на згадку.
