Якось раз мені на думку спала ідея “А що, як з’їздити у Світловодськ на велосипедах”? Чому на велосипедах? По-перше - це класно! По-друге - це корисно! По-третє - це, можна сказати, “виклик самому собі”. Не кожен зможе проїхати 40 км в один бік.
По-четверте - до нас у Кременчук приїхав мій друг із Нідерландів. Він так само як і я полюбляє різні поїздки, вилазки на природу, плавання та інші подібні речі. Виклавши йому свою ідею і продемонструвавши план, він із радістю погодився скласти мені компанію.
Бажання - є. Можливості - є. Засоби пересування - є. Все, що необхідно - є. А значить, поїздка була неминуча.
Наша мета
По-перше хотів би розповісти, що ж це за місто - Світловодськ. Невелике містечко, розташоване на правому боці Дніпра вгору за течією від мого рідного міста Кременчука. Знаходиться воно впритул до Кременчуцького водосховища і живе за рахунок роботи гідроелектростанції.
Так, місто не велике. Але оскільки поруч із ним розташовані водосховище і дамба, то подивитися є на що.
Підготовка
Отже дорога нас чекала довга. А значить, необхідно було ґрунтовно підготуватися.
Ще з вечора я зайшов на Google Maps і побудував план маршруту. Так само, зібрав рюкзак із запасками та інструментами, перевірив тиск у шинах і був готовий до далекої дороги.
В дорогу!
Того ж вечора було вирішено, що виїжджати ми будемо о 08:00. Це була середина літа 2011 року. У денний час на вулиці стояла нестерпна спека. Тож що раніше виїдеш, то легшою буде поїздка.
Як і домовлялися, ми зустрілися з моїм другом рівно о 08:00 біля мого під’їзду, ще раз перевірили все наше спорядження і рушили в дорогу.
Перша частина дороги була найпростіша. Вона проходила через весь Кременчук, кременчуцький міст і Крюків. Сонце ще не пече, пейзаж постійно змінюється, та й усі дороги знайомі. Педалі крутилися як по маслу 👌
Виїхавши за межі міста, перед нами відкрилися найпрекрасніші пейзажі! Соснові ліси, невеликі гори, зелені поля. Чесно кажучи, я навіть і не знав, що за Крюковом у нас так красиво! Їхали б маршруткою, навряд чи б усе це помітили.
Але звернувши на одному великому повороті, і виїхавши на головну трасу до Світловодська, почалося найскладніше. Сонце вже досить високо зійшло і дорога лежала через велике поле.
Коли твій маршрут лежить через місто і навколо тебе будівлі, то їхати доволі просто. Погляд постійно перемикається на нові об’єкти і твій мозок не втомлюється. Але ось їхати через велике поле - це вже завдання складніше. Єдине, що змушує раз за разом прокручувати педалі - це думка, що ось уже скоро ми доїдемо до заповітної мети і зможемо скупатися в прохолодній дніпровській воді.
Десь на середині нашого шляху знаходилося село Новоселівка. Це село було нашою контрольною точкою, де ми вирішили трохи перепочити, віддихатися, охолодитися і перекусити.
Відразу ж за селом на дорозі стояв знак, який повідомляв, що ми в’їжджаємо в іншу область.
Далі знову складна ділянка - сосновий ліс. Звісно легше, ніж їхати через поле. Але не дивлячись на це, з часом мозок все одно втомлюється.
Ще кілька зусиль, і ось він! Той знак, до якого ми ось уже 2 години їхали. Знак, який повідомляє, що ми в’їжджаємо в місто Світловодськ.
До центру міста необхідно було їхати ще приблизно 20 хвилин. Тому, зробивши кілька фотографій, ми знову сіли за кермо.
В’їхавши в місто, ми примудрилися не туди звернути 🙂 Благо, що рано помітили свою помилку. Ні, ну а що ви очікуєте від людей, які орієнтуються по картах, роздрукованих на чорно-білому принтері, і не в найкращій якості?! 🙂
Дорогою фоткаємося з пам’ятником, присвяченим якійсь машині. Прошу вибачення, але я реально не пам’ятаю що це був за пам’ятник 🙂 Скоріше за все він стоїть недалеко від автоскладального заводу.
Остання перешкода - велика гірка вгору. Благо, що на сучасних велосипедах є різні швидкості,які полегшують підйом на гору.
Ще кілька сотень метрів і ось вона - наша контрольна точка. Центр міста і за сумісництвом міськвиконком. Наша мета була досягнута.
У нас за спиною було 40 кілометрів нелегкого шляху. Але незважаючи на це, ми одразу ж поїхали дивитись інші пам’ятки і досліджувати місто.
Екскурсія містом
Головна принадність подорожі на велосипеді - це незалежність. Хочеш, їдь туди. Хочеш туди. Ти не залежиш від транспорту і його розкладу. Усе у твоїх руках.
Зробивши кілька фотографій у центрі, ми вирішили поїхати в центральний парк. Оскільки місто не велике, то далеко нам їхати не довелось. І вже через 5 хвилин ми були там.
У парку так само розташована міська набережна - тихе, красиве і спокійне місце. Романтика!
Ну і звісно ж пристань. А як же без неї? З її вигляду відразу видно, що за призначенням її використовують не часто. Потрісканий асфальт, трава навколо стовпів, бите скло. Але все-одно гарно.
Чесно кажучи, поїхавши до Світловодська ми очікували від нього більшого. Парк був не в найкращому стані. Нам не вдалося зустріти жодної цілої лавочки. Про смітники там взагалі не чули. Дороги брудні, в листі та гілках, бите скло і сміття.
Чи то ми так вже звикли до нашого центрального парку, чи то там справді ніхто ні за чим не стежить, але на вигляд парк не дуже привабливий.
Обід
На нас чекала довга дорога додому, а отже, слід було гарненько підкріпитися!
Ми вирішили заїхати в піцерію і пообідати там. Але на наш подив ми її не знайшли! Взагалі не знайшли! Чи то ми погано шукали, чи то її там справді там не було. Але об’їздивши весь центр міста, ми так і не знайшли піцерії, або хоча б прийнятного кафе.
Зневірившись знайти щось путнє, ми поїхали на центральний ринок і купили продуктів.
Повернувшись на набережну, ми накрили собі імпровізований стіл.
Так, не сперечаюсь. Сосиски, кетчуп, хліб, булочки і вода - не найздоровіша їжа. Але це був найлегший і найшвидший варіант.
Гарненько пообідавши, ми вирішили скупнутися в прохолодній воді водосховища. Було б тупо проїхати стільки кілометрів, заради того, що б побачити водосховище, і не скупатися в ньому. Тому, причепивши своїх залізних коней до дерева, ми полізли у воду.
Відпочивши ще годинку, і остаточно охолонувши, ми були готові до зворотної дороги. Збираємо рюкзаки, складаємо сміття, що залишилося, і додому!
Дорога додому
Назад було їхати набагато складніше. По-перше - це була середина дня. Самі розумієте - палюче сонце + постійне крутіння педалей дає про себе знати.
По-друге - ми вже знали, що нам належало пережити. Їдучи до Світловодська ми толком не розуміли, скільки нам доведеться пиляти. Тільки так, сухі цифри і все. А тепер нам було чудово відомо, що пиляти доведеться досить довго. І це аж ніяк не заспокоювало.
Але оскільки ми були відпочилі, погодовані й охололі, це давало нам значний запас енергії, якого вистачило на всю подальшу дорогу.
У Кременчуці
Дорога назад виявилася справді складною. Спека, спрага, шум проїжджаючих машин. Все це стомлює і з часом починає дратувати. Тому, проїжджаючи по нашому Кременчуцькому мосту, ми вирішили заскочити на наш центральний пляж, і перед фінальним ривком трохи відпочити.
Приємно здивував той факт, що на пляжі ми нарахували більше смітників, ніж у Світловодську. Після таких поїздок починаєш по-справжньому любити і поважати своє місто.
Післямова
Так, кінцівка поста виглядала не дуже весело. Але я вирішив розповісти все як було.
Незважаючи на те, що нам довелося проїхати приблизно 85 кілометрів і чимало попотіти, це була чудова поїздка! Ми дізнались багато нового, побачили безліч красивих речей і здобули безцінний досвід далеких поїздок на велосипедах!
Це було чудове випробування на витривалість, і чудова екскурсія Світловодськом. Потрібно буде обов’язково повторити подібну поїздку, тільки вже в інше місто 🙂