У всіх бувають важкі моменти. Усі, навіть найсильніші, знають це почуття, коли просто опускаються руки. Коли хочеться просто прилягти на диванчик і перечекати це все. Є різні способи боротьби з цим почуттям. Для мене рятівним колом у таких ситуаціях стала пробіжка.
У моєму випадку вона приносить не стільки фізичну користь, скільки психологічну. Тобі важко. Голова забита думками. Страх, образа, злість. Ти одягаєш затасканий спортивний одяг і виходиш на вулицю. Вмикаєш улюблену музику. Вмикаєш трекер пробіжки і починаєш трохи швидше звичайного переставляти ноги.
Перші кілометри хочеться зупинитися і сказати: “та бл*ть, як так?!”. Але зупинятись не можна. Крок за кроком, видих за видихом. Через якийсь час мозок починає очищатися. Злі думки йдуть і з’являється азарт пробігти більше, а потім ще більше. Потім ти плавно починаєш розуміти, що не все так погано. Що є люди, яким пощастило набагато менше в цьому житті, а твої проблеми - це дрібниця.
Згодом з’являються варіанти вирішення проблем. Часом неприємні, пов’язані з новим болем. Але ти розумієш, що так потрібно і так правильно. Так само як і з пробіжкою - потрібно потерпіти, змусити себе якийсь час переставляти ноги, і після буде кайф.
Ще одна аналогія - це поїзд, що зупинився. Ви - це поїзд, а ваші проблеми - причина, через яку йому довелося зупинитися в чистому полі. Ви не можете просто взяти і на рівному місці поїхати з тією ж швидкістю, як раніше. Потрібно заново завести двигуни і мало-помалу почати рухатися. Знову ж таки - почати з чогось малого, як пробіжка.
Немає нічого поганого в тому, щоб опустити руки. Важливо, з якою швидкістю ви їх піднімете знову. І знаючи себе, знаючи, що спрацьовує у твоєму випадку, можна звести цей час до мінімуму.
Локація: Кременчуцьке водосховище