Свакопмунд - місто розташоване на березі Атлантичного океану. Ми зупинилися тут на кілька днів, щоб відпочити від дороги і подивитись на місцеву красу.
Відразу видно, що місто значною мірою побудоване німцями. Намібія довгий час була їх колонією. Гуляючи вулицями виникає відчуття, що ти в якомусь Європейському курортному містечку: дороги, будівлі, пальми. Усе точнісінько як у Європі. І на вулиці постійно чуєш німецьку мову. 10% населення складають намібійські німці - нащадки перших німецьких переселенців. Складається відчуття, що німці спеціально для себе побудували це місто, щоб було куди літати відпочивати.
Але все ж є місця, в яких проявляється африканський колорит. Лайфхак як трохи підзаробити сильно не напружуючись. На парковках місцевих супермаркетів можна часто побачити людей у світловідбивних жилетках, які тобі допоможуть запакуватись, покажуть куди йти, де що, допоможуть донести сумки до машини та виїхати. І можна подумати: “от круто придумано, чого в нас такого немає". Тільки це не працівники супермаркету 🙂 Просто місцеві, бажаючи підзаробити, одягають жилетку і прикидаються працівниками. Ти звісно ж нікому нічого не винен. Але совість мучить і ти платиш чайові.
Причому іноді доходить до смішного. Ти їдеш повз супермаркет, а вони стоять натовпом у жилетках і зазивають тебе, мовляв, не проїжджай повз. І тільки тобі варто повернути в їх бік, як ти себе починаєш відчувати пілотом літака. Усі розбігаються на шляху твого прямування і вказують руками маршрут до “терміналу”, як в аеропорту.
Ще одне прикольне місце - місцевий сувенірний ринок. Там можна нормально поторгуватись і отримати хорошу знижку. Там же лежить напівоголена представниця якогось племені і пропонує з нею сфотографуватись.
Я хотів купити дві дерев’яні фігурки, але в мене не вистачало готівки. На що торговець запропонував, щоб зі мною пішла “його людина”, і я візьму в номері гроші та розрахуюся з ним. Я сказав, що ні ні ні, спасибі, візьму тоді тільки одну 🙂
Ми прилетіли сюди в травні. В нашій країні вже скоро повино прийти літо. Але це південна півкуля і тут все навпаки. На вулиці було прохолодно і я з собою носив кофту. Море вирувало і теж було прохолодним. Але нас це не зупинило. Ми вирішили скупатись так як: “ми ж за це заплатили!”. На купання це було схоже слабо. Я зайшов по коліна. Мене накрила хвиля і викинула на берег. Усе 🙂 Але думаю зараховано.
За планом це мав бути день відпочинку і релаксу. Але хотілося максимально активно провести час і спробувати все. Тож ми поїхали кататися на баггі по дюнах.
Баггі
До цього я ніколи не їздив на баггі, тож із радістю вирішив спробувати. І це офігезно! Ти відчуваєш себе як у фільмі “Божевільний Макс”. Наші баггі були вже трохи підубиті туристами. Але це додавало колориту і більше викликало асоціацій з фільмом. Ти мчиш по схилах дюн, вікон і дверей немає, пісок летить, ззаду реве мотор. Що ще для щастя потрібно!
За кермом були ми, але спереду на квадроциклі їхав місцевий інструктор. Спочатку ми думали, що будемо кататись самі. Але це була б дуже погана ідея. Пісок у багатьох місцях м’який і застрягти дуже просто. Мій баггі застряг перший 🙂 Щоб цього не траплялось, потрібно постійно підтримувати швидкість і їхати чітко по слідах інструктора.
Заблукати в дюнах теж дуже просто. Вже через 10 хвилин ти слабо уявляєш де тут вихід з пустелі і як ти сюди приїхав. Звичайно, можна за сонцем і тінню визначити де захід. А там ти точно упрешся в океан. Але не знаючи маршруту ти точно застрягнеш у першу хвилину. Одного разу ми відстали від нашої групи і гадали, куди їхати: на ліво чи на право. Але в результаті знайшлись 👌
Ганяти по схилах - це офігезно. Ми розганялись вниз з невеликої висоти, їхали до максимальної точки високої дюни, розвертались і мчали в низ. Я знімав відео на GoPro. Але камера, як завжди, не передає ті всі емоції. Адреналін примножує швидкість і висоту в два-три рази. Тобі здається що ось-ось перекинетеся. Але в останній момент ти повертаєш на схилі і мчиш в низ. При можливості дуже раджу спробувати 👍
Вечір
День був насиченим, але відносно спокійним. Будучи на березі океану звітро треба їсти як можна більше морепродуктів. Мені порадили замовити устриці. Я до цього їх коштував і мені не сподобалось. Але мене запевнили, що тут вони найкращі у світі. Спробував - нічого не змінилось 🙂 Як не любив так і не полюбив.
Сонце починало сідати. Це були золоті години для фото з дрону. Тому я піднявся на дах нашого готелю, прихватив з собою пляшку місцевого пива і відпрацював. Головне розчарування - в Намібії немає темного пива. Його тут не роблять. Наче і минула німецька колонія, а з пивом біда.
Після вечері з командою всі розійшлись по номерам. Завтра на нас чекав ще один насичений день у Свакопмунді: каяки з морськими котиками екстрімальні катання на джипах по дюнах.