Я завжди вважав, що українці - одна з найсильніших націй, як у фізичному, так і духовному плані. Традиція занурюватися в крижану воду, на свято “Водохреща”, є одним із доказів міцності та мужності цього народу. Цього дня занурюються всі вікові категорії нашого населення: починаючи від зовсім маленьких діток, які тільки нещодавно пішли до садочка, і закінчуючи старенькими дідусями та бабусями, які з року в рік намагаються прийти на ополонку, і показати приклад усім молодим. З кожним роком це свято набирає все більшої і більшої популярності. Дедалі більше людей приходять разом зі своїми друзями та сім’ями. Дехто приходить просто подивитись, дехто пофотографувати своїх знайомих та близьких. А наймужніші приходять купатись.
Вирішивши продовжити традицію, яка була створена ще нашими предками, я і мої друзі, зібралися і пішли пірнути в крижану воду.
Як усе починалось
А почалося все ще 2010 року. Тоді, послухавшись поради мого тренера із самбо, я вирішив перший раз скупатися в ополонці. На вулиці стояв мороз -18, досвіду подібних занурень було нуль, плюс до всього цього, я не взяв із собою шльопанці, внаслідок чого мої ноги примерзали до льоду. Загалом, все пройшло не так гладко, як очікувалося, і у мене залишилися не найприємніші враження.
Маючи негативний досвід, я все-таки вирішив скупатися і наступного, 2011 року. У мене було жахливе хвилювання, доходило навіть до невеликого тремтіння в ногах, але дороги назад не було. На мій подив усе пройшло дуже гладко. Цього разу, боячись повторно отримати такі ж гострі відчуття, за місяць до свята, я почав активно загартовуватися. На вулиці була температура -3 … -1 і було одразу два спуски у воду, що значно зменшувало чергу, і відповідно час очікування. Набравшись сил і мужності, я занурився в крижану воду, і на мій подив майже не відчув холоду. Це відмінно підняло мою самооцінку, і я твердо вирішив зануритися і в 2012 році, але цього разу, прихопивши з собою своїх друзів.
Підготовка
Відсвяткувавши Новий рік, Різдво і Старий Новий рік плавно наближалося свято Водохреща. Щоб привернути якомога більше людей до цього, дивного, на перший погляд, обряду, я створив подію у соц мережі, під назвою “Гайда купатись!”. Основний текст події мав такий зміст:
Запрошую вас скупнутися в крижаній воді в четвер 19-ого січня! Ні ні, я не здурів =) Це дійсно круто! Переборовши свій страх і налаштувавшись на хороші думки, ви не тільки не захворієте, а ще й отримаєте масу нових емоцій і вражень на весь наступний рік =)
Коли подію було створено, фотографії з минулих років додано, а текст відредаговано, я відправив запрошення всім моїм друзям, і почав чекати результатів. Буквально за кілька хвилин почали надходити повідомлення на кшталт: “Ти на градусник у вікно дивився?”, “Псих…”, тощо. Але були й позитивні повідомлення: “А ти вже купався?”, “О, чудово! Я за!”, “Боязко, але все-таки піду)”. Зрештою на подію підписалося 23 людини, які сказали, що точно прийдуть. З них було шестеро моїх друзів, з якими ми зібралися йти разом.
І ось цей день настав…
Прокинувшись вранці 19-ого числа, я випив чашечку зеленого чаю, зібрав свій рюкзак. Вже об 11:15 я стояв вдягнений у себе в коридорі, готові рушити на пошуки пригод.
Обдумуючи план проведення цього заходу, я знайшов два місця, на яких можна було б максимально комфортно скупнутсь. Критерієм відбору були: достатня глибина ополонки, сходи для спуску у воду, кабінки для переодягання. Зваживши всі за і проти, було обрано місце просто біля Спасо-Преображенської церкви.
Це дуууже гарне місце. Церква розташовується просто на березі річки. Праворуч від неї розташований маленький парк, дерева якого того дня були вкриті блискучо-сріблястим інеєм. Промені сонця, падаючи на замерзлі гілки, створювали надзвичайно гарний ефект, бачачи який на душі ставало тихо і спокійно.
Приїхав я туди об 11:45. Так, зарано… З наших ще нікого не було. Був тільки натовп народу, який чекав закінчення служби в церкві і приготувався до освячення води. Вирішивши даремно не витрачати часу, я став у чергу набрати чистої води з колонки, яка була пробита прямо біля церкви. Ближче до 12-ї почали підтягуватися мої знайомі, а вже о 12:30 (ох вже ця непунктуальність… 🙂) команда “моржів” була в повному складі.
Ах так, зовсім забув розповісти, хто ж входив до складу цієї команди! З нами було: п’ять хлопців і одна дівчина з наших тренерувань, мій одногрупник Славік, і Діана - людина, яка відмовилася купатись разом з нами, але запропонувала свої послуги фотографа. З усіх перерахованих, тільки я один мав досвід купання взимку, у решти це був перший раз.
Підготовка до випробування холодом
Прийшовши на місце нашого купання, я був трохи розчарований. У зв’язку з пізнім приходом зими, лід не встиг досить міцно застигнути, щоб по ньому було безпечно ходити. Через це ополонка для купання знаходиласm не на середині річки, а недалеко біля берега. До неї йшов тільки один місток, і було встановлено тільки одні сходи, що незабаром утворило чергу.
Побачивши ситуацію, що склалася, і не бажаючи мерзнути в черзі, я запропонував друзям трохи почекати, сподіваючись, що незабаром черга зменшиться. Минуло 30 хвилин. Змін - нуль. З кожною хвилиною під’їжджали все нові машини, приходили все нові люди і черга стабільно підтримувала свою довжину. Втративши будь-яку надію на світле майбутнє і втомившись чекати, Андрій сказав: “Ну що, пішли і ми!?”. Подивившись ще раз на чергу, і не побачивши там світлої перспективи, всі одноголосно погодилися і ми почали роздягатися.
У черзі
Швидко роздягнувшись, ми так само швидко попрямували до черги. Перше що потрапило в очі - це кількість дівчат 🙂 Серед усіх людей, які стояли переді мною, відсотків 30 були дівчата віком у районі від 20 до 30. Це приємно здивувало і підбадьорило! Хм, якщо вони можуть, то чим я гірший?!
Наступне, що я помітив, це різниця між температурою на оглядовому майданчику і в черзі. Хоч на нас були тільки плавки, але холод відчувався слабо, не було навіть легкого тремтіння в ногах. Стояти було досить весело 🙂 Усі були позитивно налаштовані, що дуже допомагало відганяти негативні думки.
Стоячи в черзі, в якийсь момент, прямо біля нас, пробіг наш тренер - Георгій Олексійович. Це 63-х річний дідусь, який навчає нас бойовому самбо, є активним прихильником здорового способу життя, і той, хто підштовхнув мене перший раз скупатися. Привітавшись із нами і побажавши удачі, він швиденько побіг до ополонки, і щучкою пірнув у крижану воду. Оскільки він допомагає проводити служби, то одразу після занурення йому потрібно було бігти назад до церкви, його пропустили позачергово.
Кульмінація
Уже за хвилину підійшла моя черга…
Залишилося зовсім небагато… Відповідно до традиції, я тричі перехрестився, поклонився і поліз у крижану воду…
І тут почалося найцікавіше! Потік адреналіну був випорснутий прямо в кров. Усі датчики просто зашкалювали! Якась частина мене хотіла в ту саму мить узяти і вилізти геть із крижаної води. Але на березі стояв натовп народу, у черзі стоять твої друзі, зрештою, на тебе дивляться дівчата! Це означало - назад дороги нема.
Далі, найважливішим і найскладнішим етапом, було зануритися тричі у воду. Зібравши всі залишки мужності та сміливості, я тричі пірнув із головою, і відчув… відчув… А нічого я не відчув! Організм був просто переповнений адреналіном, нервова система, вирішивши, що бити на сполох марно, тупо вимкнулась і пішла в глибокий летаргічний сон. Тіло було в повному ударі. Але все так само швидко закінчилося, як і почалося.
Вилізши з ополонки і витершись сухим і теплим рушничком, я попрямував до моїх друзів, які із задоволеним виразом обличчя, чекаючи на свою чергу, зустрічали мене на містку. Я весь був переповнений емоціями. Хотілось крикнути: ЄЦе Спааартаааа!!!", - але подумавши, що не всі цього зрозуміють, а просто вважатимуть мене дурником, я стримав свої емоції.
Мені стало абсолютно не холодно, навіть тепло! Видно організм зрозумів, що те - що він до цього вважав “холодом”, не підлягає порівнянню з тим, що він відчув, перебуваючи в крижаній воді. Я відчував, як до тіла починає притікати здоровенний запас сил та енергії. Було відчуття абсолютної чистоти. Воно не підлягає порівнянню… Це дуже важко передати тут потрібно тільки спробувати.
Вирішивши почекати, поки скупнуться всі мої друзі, я пішов на берег. Далі хлопці пішли один за одним.
Ось і все. Уся наша нечисленна команда, яка знайшла в собі сили і мужність засунути своє тіло в крижану воду, та до того ж ще й зануритися тричі, пройшла випробування водою і холодом. Нас зарахували до тієї нечисленної групи кременчужан, які з гордістю зможуть говорити, що вони купалися на “Водохреще”.
Дочекавшись Андрія, ми попрямували до нашої імпровізованої бази, де лежали наші речі, і де наші друзі, сповнені вражень та емоцій, уже обмінювалися своїм досвідом.
Фотосесія
Ні, ну а як же без неї 🙂 Ну коли ще буде можливість сфотографуватися в середині зими, стоячи в одних плавках, на тлі снігу і заледенілої річки? Що показувати онукам, коли вони будуть до тебе приїжджати в гості, і просити тебе розповісти про свою молодість? Плюс до всього цього, Єгорова сестра сказала йому, що б додому без фотографій не повертався! Тож фотосесія була неминуча.
Прокричавши: “Ставай фоткатися!”,- ми швиденько вишикувались і зробили ось цю спільну фотографію:
Далі пішла серія фотографій на загальну тематику.
Час додому
Через деякий час, відійшовши від стану легкого шоку, організм почав потихеньку вмикати нервову систему і починав відчуватися холод. Кров від кінцівок почала відтікати в тіло, пальці на ногах і руках починали дубіти, що слугувало сигналом “пора одягатися”. Величезним плюсом була наявність кабінок для переодягання прямо на березі річки і проблеми “де б переодягнутися” не було. Найскладніші частини процесу одягання - це застебнути блискавку на курточці і зав’язати шнурки. Так, це може здатися смішним. Але коли в тебе задубілі пальці, таке відчуття, ніби замість них у тебе китайські палички для їжі. Намагалися колись паличками зав’язати собі шнурки? Ні? От спробуйте, і тоді ви мене зрозумієте. Із застібанням блискавки я впорався на ура. А ось для зав’язування шнурків спритності не вистачило. На той час руки остаточно задубіли і я, вирішивши не витрачати своїх сил на спроби зробити вузлик, залишив шнурки бовтатися на черевиках.
Коли всі були повністю одягнені, ми вирішили розходитись. Я, і кілька моїх друзів, дорогою заскочили до церкви, щоб набрати посвяченої води і поставити свічки. Перебуваючи в теплому приміщенні, мої пальці розморозилися, і я нарешті зміг зав’язати свої шнурки 🙂
Прийшовши на зупинку, ми сіли в комфортабельний спринтер, і з почуттям виконаного обов’язку поїхали додому.
На завершення
У тому, що б скупнутися на “Водохреща” в крижаній воді, абсолютно немає нічого страшного. У нашій голові вбиті стереотипи, що якщо ти зануришся взимку у воду, то обов’язково маєш захворіти. Звісно, якщо постійно прокручувати цю думку в голові все так і буде. Але наше тіло одне з найдосконаліших творінь природи. Ніхто з нас не використовує запасів енергії нашого організму на повну потужність, а більшість боїться переступити рубіж у якісь жалюгідні 5%.
Особисто моє глибоке переконання, і переконання всіх моїх знайомих, що скупатися в крижаній воді може кожен, незалежно від статі та фізичної підготовки. Ефект від занурення у воді буде діаметрально-протилежним вашим очікуванням. Організм, переживши невеликий шок, активізує всі приховані ресурси вашого організму і шанс захворіти протягом року значно зменшується.
Якщо ця традиція вас чимось зацікавила, у вас виникло бажання зануритися в крижану воду, і ви бажаєте долучитися до нашої компанії наступного року, пишіть, ми з радістю візьмемо вас із нами. Чим нас більше, тим веселіше!