Кінець серпня. Літо закінчувалось, моя программа підбігала кінця і скоро потрібно було повертатись додому. Офіційно українцям можна було залишитись до четвертого вересня. Після цієї дати - віза закінчується і ти вже знаходився в країні нелегально. Деякі люди залишались і намагались легалізувати своє життя в країні. Але це відразу мінус в карму і особову справу. Твоїм родичам буде важче отримати візу, так як в них є родич-нелегал. Я твердо вирішив, що це не мій шлях, так як хотів щоб все було легально. Всі мої знайомі теж вирішили повертатись.
Останні дні на басейні
Почались тижні прощання з моїми відвідувачами. Коли я перший раз побачив свій байсейн, я подумав що мені не пощастило. Я мріяв про великий басейн, котрий будуть обслуговувати мінімум два лайфгарди щоб не було нудно, з купою цікавих людей. А в результаті дали маленький і на одного лайфгарда.
І тільки зараз в кінці я розумів, що мені пощастило. В мене зазвичай було відносно небагато людей. Вільного часу було вдосталь. Я читав книжки. Щоб зекономити я їх не купував, а друкував на безкоштовному принтері лізинг офісу біля нашого дому 😅 Я тренерувався: відтискався, присідав, плавав.
А ті люди котрі приходили - були класні. Мені пощастило, що мій басейн знаходився в гарному місці. Район був заможний і багато з відвідувачів були цікавими людьми. Вони працювали в Білому домі, урядових організаціях, університетах, бізнесах. Я міг годинами з ними спілкуватись, розпитувати про їх роботу. А вони з радістю мені розповідали. Люди люблять коли їх дійсно слухають, а мені подобається слухати.
В останній мій робочий день я зі всіма прощався, обіймався, обмінювався емейлами. Моя маленька подруга Олівія розплакалась і сказала, що не хоче відпускати містера Ярика. Я її обняв і сказав, що ми обов’язково ще зустрінемось.
Це ще одна класна сім’я з мого басейну. Доречі раджу лайфхак - беріть з собою національні сувеніри: магніти, футболки, копійки. Я дуже не хотів їх брати, коли збирався в штати. Місця в наплічнику було обмаль. Але мама мене вмовила. І в результаті люди були дуже раді подарункам.
Було приємно чути багато позитивних відгуків про свою роботу. Я реально намагався все робити якісно. Одного разу на басейн до мене прийшла жінка з коляскою. Від головного ходу вели сходи вниз до басейну. Вона шукала як спустити коляску. Я звісно швидко підхватився і допоміг їй. Вона щиро дякувала нащо я відповів:
— Без проблем, це ж моя робота.
— О ні, це не твоя робота. Ти рятівник і це не входить в твої обов’язки. Тому дякую, що виходиш за їх рамки.
Тоді для мене це прозвучало дивно. Мені було не важко. Але для них це нормально, якщо ти робиш тільки те, за що тобі платять. Якщо проявляєш ініціативу - великий плюс в карму.
Мені подякували за те, що я завжди тримав басейн у чистоті. Але інколи це було важко. Одного разу почався якийсь сезон парування у світлячків, і вони забивали всі фільтри басейну. Благо в мене немає фобій з цього приводу, але було все одно неприємно.
Одного разу ввечері на наш район налетів шторм. Зранку я приїхав на басейн і це був треш. Все в листі і гілках. Двигун насоса не запускався, тому що по району вибило світло. Тоді я зрозумів, що весь день буду драїти басейн… На ранок наступного дня все вже було ідеально.
Як ви вже зрозуміли, той останній день на басейні я провів у спогадах. Згадував різні історії, прощався з людьми. Але я все ж вже скучив за домівкою і хотілось хоч на якийсь час повернутись додому.
Прощальне паті
Всі українці відлітали приблизно в один час, першого - четвертого вересня. Всім потрібно було повернутись до навчання. Ми збирались. Купували сувеніри для друзів, одяг, пристрої. Дехто летів додому з двома-трьома айфонами. Валізи значно збільшились. Я поступив дуже мудро, що прилетів сюди лише з наплічником. Повертався я з тим же ж наплічником і великою сумкою різних нажитків, котрі здобув за чотири місяці життя тут.
І звісно прощальне паті, як без нього! За весь час ми всі перезнайомились на нашому районі. 99% це були українці і турки. Ми, хто як міг, спілкувались англійською і завжди знаходили спільну мову.
Наші заморські друзі чудово готували. Тому на прощальне паті ми мали картоплю з дуже смачною рибою. За ці місяці мій шлунок взагалі спортився. Як справжній студент, я не слідкував за тим, що їм. І з часом це далось взнаки. Тому нормальна смачна їжа була як бальзам на душу.
Нарешті додому
Я відлітав у вечорі першого вересня. Всі інші мої друзі на наступний день. Ми попрощались зранку, так як їм друзям ще потрібно було на роботу. Але ми не прощались на завжди. Всі ми були з України і домовились обов’язково ще раз зустрітись.
Звісно я збирався в останній день. Сходив в супермаркет щоб купити солодощів для племінників. Виявилось, що не всі мої речі поміщаються в валізу. Довелось з деякими попрощатись і зрештою багато з чого влізло. Але я вирішив відкрити валізу вже в Україні, бо боявся, що не закрию вдруге.
Мій велосипед поїхав на смітник. Думав його комусь продати. Але він був дуже вбитий і навряд чи я міг за нього щось виручитьи. Я використав його на 200%. Майже всі мої подорожі по Вашингтону і його околицям я робив на ньому. Кожен день я їздив на роботу. До друзів теж на ньому. Під кінець сезону мої шини дуже стерлись і вже було видно білі волокна. Було важко його викидати, але він дійсно заслужив на свій відпочинок.
Увечері я останній раз попрощався зі своїм будинком, взяв валізу і пішов на автобус. Потім на метро, а потім ще на один автобус. Свій смартфон я втопив, а новий так і не встиг купити. Тому в мене були роздруківки як добратись до аеропорту з зупинками і номерами маршрутів. Потім виявилось, що я дуже точно розрахував час і встиг як раз на останній автобус.
Приїхав в аеропорт. Вже в середині я зустрів своїх знайомих, котрі так само летіли додому в цей день. Дівчата намагались комусь віддати свої речі, так як у них був перегруз 😅 Ще на початку нам все правильно сказали: “якщо ви прилетіли з однією валізою, то назад будете летіти з двома”. Я прилетів без валізи, тому назад летів з однією 🙂
Дві години очікування - і я вже на літаку. Було сумно відлітати. В голові крутилось багато питань. А потім що? Що на мене чекає в Україні? Як мені найефективніше застосувати набутий досвід? Чим займатись по життю? Що робити? Попереду мене чекало невідоме. Я відчував, що доля мені посміхнулась, дала унікальну можливість у вигляді цієї програми. І я не мав права знехтувати цим подарунком.
Так і закінчилась моя участь у програмі. Це набагато крутіше, ніж на два тижні приїхати в Штати як турист. Тут ти живеш, спілкуєшся з людьми, мандруєш, заробляєш гроші. У своєму блозі я розповів лише про маленьку кількість пригод, а багато чого ще залишилось за кадром. Ти бачиш все як воно є насправді, а не гарний туристичний фасад. Бачиш плюси і мінуси. Живеш сам, на іншому континенті. Тому я вважаю це неоціненний досвід який точно вплине на моє життя.
Було сумно на душі, я дуже звик до цієї країни і до моїх друзів. Але на мене чекала ще остання пригода - один день у Лондоні. А потім вже точно додому…