Четверте липня. Усе як завжди. Спека +40, вологість як в тропіках, чисте небо і жодного натяку на хмари. Їхати до Вашингтона вдень було безглуздо. Спекотно, і ніхто особливо не бажає виходити на вулицю. Вирішив їхати ввечері.
Моя дорога до столиці проходить уздовж річки повз велике поле. Зазвичай тут тихо і спокійно. 5 - 6 чоловік, не більше. Але сьогодні…
Склалося враження, що всі, хто тільки міг сюди доїхати, дійти або доповзти, зробили це. Американці, іднуси, мексиканці, китайці, араби. Тут можна було зустріти людей усіх національностей!
Усі відпочивали якось занадто тихо і спокійно. Ні шашликів, ні моря горілки, ні купи п’яних облич. Усього цього я не побачив. Культурно зібрались і відпочиваємо. Бейсбол, фрізбі, футбол. Вміють же люди…
Були глядачі, які приїхали з цілими будинками на колесах. А були й ті, хто приїхав зі своїми човнами розсікати простори річки Потомак.
Загалом, усі відпочивали на стільки, на скільки дозволяв їхній гаманець.
Далі моя дорога лежала мостом через Потомак рівер. І знову доводиться зупинятися і діставати свою камеру.
Уся річка була впритул заставлена катерами. Усі ті, хто колись зміг дозволити собі купити плавальний засіб, були тут. Звідси відкривається чудовий вид на найголовнішу частину святкування Дня незалежності - феєрверк. Їх можна зрозуміти 🙂
Кілька фоток, знімаємо коротке відео і їдемо далі.
Під’їжджаємо ближче до центру, і знову сюрприз! Усе місто оточено!
На кожному в’їзді в місто стоїть невеличкий намет, у якому в тебе швидко перевіряють на відсутність наркотиків, зброї, вибухових речовин тощо. На щастя, все це я сьогодні залишив удома, і мене без проблем пропустили 🙂
Куди далі? Тут довго думати не доводиться. Звичайно ж до монумента Вашингтона! Паркуємо свій байк і прямуємо до одного з найпопулярніших місць.
І знову: люди, люди, люди. Дуже багато людей! Направо люди. Ліворуч люди. Усі приїхали відзначати Lень незалежності до столиці. І я прекрасно розумію чому 🙂
Усі тихо-мирно сидять на траві, їдять свою вечерю, постять світлини з планшетів, спілкуються і грають у різні ігри. Загалом - нормально і порядно відпочивають.
Дивно, чи не так? Порівняємо два Дні незалежності Український та Американський. П’яні малолітки, забиті парки, “пікніки” з алкоголем. Думаю, всі бачили цю картину. Ні, звісно ж є і приємні моменти у святкуванні цього дня в Україні. Але вище перераховані речі вже складають традицію нашого суспільства.
У чому ж причина такого розриву між культурами наших народів? Перше - це, звісно ж, специфіка культури. Кожного маленького американця вже з дитинства привчають дотримуватися всіх правил. Якщо для нас правила - це більше як “рекомендації”, то для американців - це “закон”. Звісно ж не все так ідеалістично. Але все десь поруч.
Друге? Про друге краще запитати ось цих хлопців:
Часом здавалося, що поліції та військової техніки на святі більше, ніж мирних жителів. Звичайні поліцейські, кінна поліція, військові, оглядові вишки, вертушки. Усе серйозно!
На кожному розі стоять пункти швидкої допомоги.
І навіть пересувна ветеринарна клініка! Не перестаю говорити собі: “О дивний новий світ!”.
В Америці з тебе за все деруть податки. Тут податки, там податки. Вони повсюди! Але за це, тут ти почуваєшся в цілковитій безпеці.
Знову мене понесло не в той бік. Рухаємося далі.
Поблизу Капітолію, Смітсонівських музеїв і монумента Вашингтона розгорнулися майданчики для безкоштовних концертів. Капітолій - це класика. Музеї - більш молодіжне та студентське місце. А на монументі Вашингтона розташувався військовий оркестр США.
Я вирішив рухатися в бік монумента Лінкольна і трохи затримався біля сцени військового оркестру.
Через деякий час я таки дійшов до монумента Лінкольну. За мною якраз закрили паркан, сказавши “територія монумента буде закрита на вхід - вихід аж до кінця салюту”. Пощастило 🙂
Підходимо до монумента і:
Велика кількість народу! Сходинки просто напросто обліплені людьми! Якщо пройти ближче до центру, то ти розумієш, що у тебе зараз є унікальна можливість побачити всі народи світу в одному місці!
Праворуч лунає приємна і м’яка мова - французи. Ззаду постійно хтось кричить і розмахує руками - латино. Зліва постійно видно безліч спалахів фотокамер - китайці. Було весело 🙂
Я сів у самому верху якраз по центру сходинок. Ідеальне місце 👌 Як і очікувалося, безліч людей сиділи на покривалах, їли свою святкову вечерю, фоткалися і з нетерпінням чекали початку феєрверку. Мої секретні канали доповіли мені, що все таки деякі американці приносять із собою невеликі фляги з алкоголем. Або самі приходять уже з алкоголем в середині.
Але ніхто не кричить “ТАГІЛ!” або “ЗА ВДВ!”. І ніхто не стрибає заднє сальто зі сходів на спину. Ну немає в американців традиції випивати у свята! Пиво, максимум вино! Дай Бог і ми колись до такого доживемо.
Вже приблизно через годину стемніло, і почалося найцікавіше! Феєрверк!
Він знаходився якраз між монументами Вашингтона і Лінкольна. Тобто, приблизно за 400 метрів від мене. Я ніколи не забуду ці 20 хвилин. Вибухи, спалахи, купа вогнів. Усе небо осяяне маленькими різнокольоровими зірками. Збоку тебе грає фонова музика, яка ще більше підсилює емоції. Хто хто, а американці вміють влаштовувати справжнє шоу!
Основна частина (10 хвилин):
І найцікавіше, фінальна частина (півтори хвилини):
Після 20 хвилин сидіння з відкритим ротом, мої нові американські знайомі запитали: “Ну як?” - “It’s been amazing!”. На більше мене не вистачило 🙂
Далі всі почали потихеньку розходитися. Ніхто нікуди не біг. Усі спокійно йшли наспівуючі приспів однієї з сьогоднішніх фонових пісень: “…Tonight, We are young…”.
Час був пізній, насувався шторм. Настав час шукати свій байк і потихеньку їхати додому, наспівуючи: “…Tonight, We are young…”. Схоже, ця пісня засіла в мене в голові на довго 🙂
Повний сет фотографій можна подивитися тут: День незалежності в США 2012.
