Це був якраз той день, у який проходили змагання між рятувальниками “Premier Guard Olympics 2012”. Тієї ночі мені вдалося поспати три години. О четвертій ранку я вже стояв на ногах, о восьмій тільки закінчились змагання. О десятій я був у себе на робочому місці. Кава не допомагала, а розплющити очі після кожного блимання ставало дедалі складнішим завданням.
Залишалось тільки одне - потрібно було поспати хоча б годину, і все б стало на свої місця! До того ж, була похмура погода. На басейні крім мене не душі. Вирішено! Потрібно поспати. Сідаємо на стілець біля басейну, надягаємо сонцезахисні окуляри і занурюємося в прекрасний казковий світ сну.
Сплю, нікого не чіпаю. І тут крізь сон із реальності до мене доходить крик: “Чувак, У ТЕБЕ ШІСТЬ ЛЮДЕЙ ВТОНУЛО!!!”. Ееееее, “ЩО???!!!”.
Відкриваю очі. Нічого не можу зрозуміти! Переді мною стоїть Йоца - мій друг із сервісного відділу. Звідки він узявся? Які шість чоловік? What’s goin on? Йоца знову повторився, але вже більш спокійним голосом: “Чувак, у тебе щойно потонуло шість чоловік…”,- і почав свою розповідь:
“…Приїжджаю я до тебе на басейн (а в мене тоді було щось зламано), і дивлюся, сидиш на стільці. За всіма ознаками ти спав. Ну я для перевірки помахав тобі рукою. Нуль реакції. Тоді я взяв стілець і кинув його у воду. Ти спиш. Я взяв і кинув ще один стілець. Ти все-одно спиш! Третій стілець. Спиш! Ну думаю, потрібно взяти щось важче. Беру лежак і кидаю його на середину басейну. Загалом, ти прокинувся тільки після третього лежака…”.
Підходжу до басейну, і розумію всю трагічність ситуації…
Тепер усе стало на свої місця. Заради того, що б я прокинувся, знадобилося пожертвувати життям трьох стільців і трьох лежаків. Як же мені було соромно…
Перед тим як перейти в сервісний відділ, Йоца працював супервайзером (начальник рятувальників). Він досить суворий мужик, і суворо карав лайфгардів, які спали на робочих місцях. Він мені розповідав історії, як одному сплячому лайфгарду він з усієї дурі наступив на ноги (зі своєю вагою в 100 кг), що той аж звалився в басейн. А на іншого вилив відро води. Мені ще пощастило!
Звісно, я одразу вибачився і пояснив причину, через яку мені довелося порушувати правила. Мені пощастило, що басейн був порожній і Йоца мене бачив на змаганнях. Але все ж: порушення правила не звільняє від відповідальності.
— Самбо, Самбо. Як же ти так… Можеш не турбуватися, я не розповім твоєму начальству. Але нехай тобі це буде уроком
— Сенкс, мен…
Так, мене врятував той факт, що Йоца був моїм другом і розуміючою людиною. В іншому разі, я б вилетів із роботи. Відтоді сон на роботі для мене став табу.