Уже минув місяць, як я приїхав до США, а мені так і не вдавалось з близька побачити головну визначну пам’тку столиці - Монумент Вашингтона, або в народі - “Олівець”. Після переїзду в Александрію цю несправедливість потрібно було негайно вирішувати, що я незабаром і зробив.
Дорога
У США знайти кудись дорогу - це справа п’яти хвилин. Заходимо в Google Maps, пишемо звідки ми їдемо, пишемо куди, і натискаємо “Прокласти маршрут”.
Гугл одразу ж тобі покаже, на який автобус тобі потрібно сісти, на якій станції метро встати і де пересісти. Все елементарно!
У нашому випадку ми вирішили поїхати на велосипедах. Клікаємо по значку велосипедиста, і гугл негайно перебудовує маршрут.
Наш шлях від будинку до центру Вашингтона проходив велосипедними доріжками. Це просто Рай для велосипедистів!
У Вашингтоні одні з найкращих велосипедних доріжок у США. Міжміські доріжки знаходяться на безпечній відстані від траси, мають свою розмітку, і в деяких місцях навіть дорожні знаки! У містах під велосипедні доріжки зазвичай відводиться шматок дороги, що за розмірами не поступається звичайній автомобільній полосі.
Уся дорога від нашого будинку до центру Вашингтона зайняла хвилин 30-40.
Історія міста в п’яти абзацах
Вашингтон - це одна з тих небагатьох столиць, яка будувалася за заздалегідь створеним планом. Ще років 200 тому це місто було село - селом. Воно оживало тільки за часів зборів конгресу. Весь інший час воно пустувало і нагадувало антиутопію. Жоден письменник, музикант, науковець чи політик не забажав би побувати в столиці, якби його не змушував державний обов’язок.
Усі вулиці просто потопали в багнюці, а з громадського транспорту був тільки один візок із конем, який цілком задовольняв потреби жителів.
З приходом нового губернатора, Олександра Шепорда, місто сильно змінилося. Вільні майданчики почали забудовуватися будівлями, вулиці очищалися від бруду, населення зростало, і життя потихеньку налагоджувалося.
Під час Громадянської війни, Вашингтон став на передовій між Північчю і Півднем. Саме в цей період часу населення столиці почало активно зростати, і сформувало основу майбутніх жителів міста.
Усі наступні роки, місто активно росло і розвивалось. І донині воно продовжує зростати, нарощуючи оберти з року в рік.
National mall
Національна алея - мабуть, головна цінність Вашингтона, і, напевно, головна цінність країни загалом. Вся її краса у тому, що всі головні визначні пам’ятки розташовані в одному місці, і розташовані близько одна від одної.
Головне завдання - це дістатись до монумента Вашингтона. Його важко непомітити, і дістатися до нього - справа техніки.
Діставшись до нього, знайти всі інші знамениті будівлі простіше простого. Усе як у казці: “Прямо підеш - у Білий дім потрапиш. Ліворуч підеш - меморіал Лінкольна знайдеш. А коли праворуч підеш, Капітолій із конгресом зустрінеш”.
Dreams come true
Як і очікувалось, їхали ми приблизно 30 хвилин. Звичайно ж, насамперед їдемо до “Олівця”.
“Ось він! Ось він! Монумент моєї мрії! Монумент здоровенний! Здоровенний!!!”. Нарешті я до нього дістався. Мрії збуваються. Той самий монумент, який так часто показують в американських фільмах, який є символом столиці, який руйнували прибульці з фільму “Марс атакує”.
Далі йдемо наліво. Прямо дорогою ми потрапляємо в меморіал Другої Світової війни.
Монумент досить вражаючий. У центрі розташовані два фонтани. По колу розташовано п’ятдесят стовпів з лавровими вінками, що символізують кожен штат. На центральній стіні розташовано 4 048 зірок - одна зірка символізує 100 померлих солдатів під час Другої світової.
Уже ближче до меморіалу Лінкольна знаходиться меморіал загиблих у В’єтнамі.
Це велика гранітна стіна, на якій викарбувані імена загиблих у війні. Якщо ім’я позначено зірочкою, значить людина хоробро загинула в битві. Якщо хрестик - пропала безвісти, або її доля не відома. Бувають випадки, коли після тривалого часу люди все-таки знаходяться. Тоді навколо хрестика висікають коло - символ життя.
Поруч розташований меморіал ветеранів Корейської війни.
Солдати-розвідники застигли у своїх позах, виконуючи бойове завдання. Вражаюче видовище.
Трохи далі розташований невеликий басейн із мармуровою стіною по центру, на якій написано “Свобода не безкоштовна” (Freedom is not free).
П’ять хвилин від меморіалу корейської війни, і ми вже біля одного з найзнаменитіших місць США - меморіал Лінкольна.
Тут можна зустріти людей усіх національностей: індуси, китайці, японці, латиноамериканці, німці. Американців відсотків двадцять, не більше.
Будівля вражає своєю архітектурою. Масивні стовпи, довгі широкі сходинки, масивні стіни з висіченими цитатами. Цей меморіал навіть цікавіший, ніж Олівець.
Всередині, як і годиться, на тебе чекає старий, добрий президент Лінкольн. Ця людина активно брала участь в об’єднанні американських штатів. Якби не він, хто знає що зараз би було зі США. Тож він цілком заслужив місце на цьому великому, мармуровому троні.
Хто пам’ятає, саме тут Мегатрон із “Трансформери 3” розмірковував про свої плани вторгнення на Землю. Саме тут закінчилися пригоди Лео Девідсона з фільму “Планета мавп”. Саме ця статуя Лінкольна допомагала головним героям у фільмі “Ніч у музеї 2”. Що сказати, популярне місце 🙂
Ліричний відступ. Найкрутіші фотоапарати і відеокамери у китайських і японських туристів. Що не азіатське обличчя - то дзеркалка. Американці якось не дбають про якість своїх фотографій. Знімають на смартфони і радіють життю. Мені розповідали, що після приїзду японці складають звіт своєму начальнику про те, як вони провели свою тижневу відпустку. Тож вони намагаються фотографувати все якомога детальніше. Раптом щось у звіті знадобиться!?
Згадав жарт. Репортаж: “Учора озброєні зловмисники спробували захопити автобус із японськими туристами. Тепер у правоохоронних органів є понад 300 фотографій злочинців”.
Наступна мета - Білий дім. Але перш за все ми проходимо повз прекрасний ставок із великою кількістю безстрашних качок.
П’ять хвилин і ось він - будинок моєї мрії!
Перед будинком розташована велика галявина, на якій люди часто збираються пограти у футбол, бейсбол, фрізбі, з’їсти на свій ланч, або просто відпочити після важкого робочого дня. Одне з найпопулярніших місць для фотографій на фоні Білого будинку.
Далі ми йдемо в бік Капітолія. Але спершу ми проходимо повз Смітсонівські музеї. Це безкоштовні музеї, в яких обов’язково потрібно побувати. Вони вважаються одними з найкращих у світі. Якщо я почну про них писати просто тут, то ви точно не дочитаєте до кінця. Тож виділимо для них окремий пост.
Йти від Білого дому до Капітолія доволі далеко. Хвилин 20 - 30. Спека +35 - +40. Але воно того варте.
Той самий Капітолій. Саме тут вирішує важливі питання Конгрес США (Американська Верховна Рада).
Будівля одна з найстаріших у Вашингтоні. Що їй тільки не довелося пережити. І вогонь, і воду, і численні реставрації, і натовпи туристів. Загалом - усе що тільки можна побажати ворогові. Але незважаючи на це, вона велично височіє над національною алеєю і донині. І буде ще височіти дуже довго. Як не як - символ американської демократії.
Happy end
На Капітолії і закінчився наш перший день прогулянки у Вашингтоні. Я не уявляю, як можна приїхати сюди на один день і все обходити. Тільки музеї займуть тиждень. Благо, що ми живемо тут не один тиждень, а цілих три місяці! І обов’язково сюди повернемося. Якщо є можливість, потрібно нею користуватися по максимуму.
P. S. Повний фотосет фотографій можна подивитись тут: Washington
