Ще дорогою з аеропорту мені сказали, що: “…ти приїхав доволі таки рано (4-те травня), а відкриття сезону аж 26-ого травня. Весь цей час доведеться попрацювати в сервісному відділі, де ти будеш допомагати одному хлопцю з нашої компанії обслуговувати, чистити і ремонтувати басейни". Відразу це для мене прозвучало якось несподівано. Їхав працювати рятувальником, а тут тебе відправляють у сервісний відділ. Якось це мені одразу нагадало історію дівчат, які їдуть працювати за кордон офіціантками, а насправді працюють… Ну ви зрозуміли. Але в цілому, я не мав нічого проти цієї роботи. У сервісі так у сервісі. Чим більше досвіду - тим краще.
Перший робочий день
Я приїхав у п’ятницю, якраз під кінець тижня. Це означало, що суботу та неділю я проведу вдома, а працювати почну вже з понеділка.
У неділю ввечері мені зателефонував мій майбутній напарник:
— Привіт! Мене звати Йоца. Я хлопець із сервісного відділу компанії Premier Aquatics. Мені повідомили, що ти вже прилетів і готовий працювати, вірно?
— Так, вірно.
— Тоді я до тебе завтра під’їду о 8:00 ранку і заберу тебе на роботу, ок?
— Так, мене влаштовує.
— Чудово, тоді до завтра!
У розмові Йоци відчувався акцент, з чого я вирішив, що мій напарник такий самий заробітчанин, як і я.
Уранці, близько 8:15, знову пролунав дзвінок:
— Доброго ранку! Готовий попрацювати?
— Так, звісно.
— Тоді через 15 хвилин біля твого будинку.
— Ок!
Як і очікувалося, через 15 хвилин до мого будинку під’їхав джип, у якому сидів мій майбутній напарник.
— Привіт! Мене звати Ярик!
— Йоца, приємно познайомиться)
Далі всю дорогу ми їхали і розповідали кожен про себе. Йоца за національністю серб. Йому 32 роки. У 2005 він так само, як і я, приїхав перший раз у США працювати лайфгардом. Потім у 2007 році він приїхав працювати менеджером лайфгардів. Тепер, ось уже кілька років він працює в сервісному відділі.
Чим займається цей відділ? Чищення, ремонт, обслуговування. Загалом, головне завдання відділу - підтримання басейну в чистому і робочому стані.
— Ти займаєшся спортом? - запитав Йоца.
— Так, САМБО. Це абревіатура, що означає…
У нього тут же ж загорілися очі 🙂
— Так, я знаю що означає ця абревіатура 🙂 Це вид єдиноборств і самооборони, розробленої в СРСР. Чувак, ти навіть не уявляєш, як я радий зустріти людину, яка займається бойовими мистецтвами.
Усю дорогу до нашого першого басейну ми говорили тільки про спорт. Виявилося, що Йоца закінчив сербський університет фізичної культури. Ганяли їх там не по дитячому. Щодня тренування, плюс кожен мав обрати для себе додатковий вид спорту. У Йоци це були єдиноборства. Він дуже любить говорити на цю тему, дивитись різноманітні бої та інколи навіть брати участь у них.
— Так… САМБО це сила… О! Можна я тебе буду називати САМБО? Мені так буде набагато простіше.
— - Так, будь ласка 🙂
Так і з’явився мій перший нік-нейм у США. І тепер щоранку під час зустрічі з Йоца я чув:
— Hey SAMBO! How you doing, man?
Перше завдання
Уся наша робота полягала в тому, що ми щодня їздили по різних басейнах і вирішували поставлені завдання. Йоца був основним майстром, а я підсобником. Подай, принеси, підтримай, закрути, почисть. Ми обслуговували як приватні басейни, так і комерційні.
Це був мій перший день, і ясна річ без фейлів не обійшлось 🙂 У першому басейні я загубив у воді щітку, яка закріплюється на кінці довгої трубки. У другому загубив мішок від підводного пилососа, вартістю 40$. Ну що сказати, досвіду було нуль.
Згодом, звісно ж, я набив руку і став усе робити чітко і швидко.
— Який наступний об’єкт? - я вів лог нашої роботи і мені потрібно було записувати куди ми їдемо, о котрій годині і що робимо.
— До Телманів в Олександрію. Відкриття, чистка, запуск насоса.
У голові відразу будується алгоритм: “беремо дві сумки інструментів, чотири пакети хлору, сачок…”. Через тиждень ми остаточно спрацювалися і все виконували максимально швидко. За словами Йоци, він став виконувати роботу в 3 - 4 рази швидше.
Робили ми реально все, що тільки можна робити з басейнами. Найчастіше ми виконували відкриття і чистку. Це аж ніяк не чиста робота і тут потрібно було включати чоловічий брутос. Іноді доводилося виловлювати жаб, вужиків та іншу живність. Копатися в багнюці, пакувати і тягнути брудний, мокрий тент. Загалом ця робота була не з приємних.
Але благо ми займалися не тільки цим. Найчастіше ми їздили ремонтувати мотори, труби, насосні системи, покриття басейну. Іноді просто приїжджали, додавали хімію і їхали. Загалом робота була не така вже й складна. Плюсів у ній однозначно було більше, ніж мінусів.
Щодня ми працювали починаючи з 6-8 ранку і закінчували о 8-9 вечора. Один вихідний на тиждень. Під кінець дня реально втомлюєшся. Я не знаю, як тримався Йоца, який був увесь день за кермом. Але особисто я під вечір за першого ж дотику до сидіння машини одразу вирубувався. Йоца активно поглинав енергетики щоб хоч якось продовжувати працювати і дотягнути до кінця тижня. Тільки з таким графіком починаєш по-справжньому цінувати цей чудовий день - вихідний.
Де мені вдалося побувати?
Приблизно 60% нашого робочого дня ми проводили в дорозі. Їздили з басейну на басейн, які часом перебували за годину їзди один від одного. Чим ми займались поки їхали? Особисто я часто спав 🙂 А здебільшого говорили про щось або обідали. Так так, прямо в дорозі. Як то кажуть, час - це гроші. Йоца міг би вільно позмагатись з нашими маршрутчиками за багатофункціональністю. Права нога на педалі газу, ліва нога піднята, щоб коліном крутити кермо, у правій руці коробка з рисом, у лівій - вилка, і ще телефон притиснутий плечем до вуха.
З Йоцою я об’їздив практично всі окружності Вашингтона. Сілвер Спрінг, Маклін, Аннадейл, Рестон і ще безліч сусідніх міст. Чого я в них тільки не бачив.
У перші дні ми їздили звичайними американськими приватними будинками. Тоді я ще не дуже звик до США і почувався як у казці. Невеликі будиночки з гаражем, поштові скриньки біля дороги і басейн на задньому дворі. Усе так, як колись у дитинстві показували по телевізору.
Приблизно через дні 3 мені пощастило потрапити в будинки, чимось схожі на ранчо. Велика територія огороджена невисоким дерев’яним парканом, великий будинок і коні, які безтурботно пасуться на лузі. Такі будинки коштують дорого.
Якось Йоца сказав:
— Чувак, сьогодні я тобі покажу будинок за 5 мільйонів доларів.
Це був звичайний будинок, начебто нічого особливого. За що 5 лямів? Тут не стільки коштує будинок, скільки територія, на якій він був розташований. Це був Джордж таун, 10 хвилин від центру Вашингтона. Звідси і така шалена ціна.
За ці два тижні я побачив практично всі можливі американські будинки. Починаючи від звичайних сімейних і закінчуючи величезними будинками в елітних районах зі здоровенними передніми і задніми дворами. Ніколи не забуду цей час.
Харчування
Щодня ми обідали в різних забігайлівках. Перший день - азіатська кухня. Другий - суто американський бургер. Третій - мексиканський тако. Четвертий - сирний хліб у Domino’s pizza. З кожним днем Йоца мене привозив у все нові й нові заклади. Таким чином, за перший тиждень я спробував усі найзнаменитіші кухні світу.
Розплачувався за їжу теж Йоца. Коли я запропонував йому розплатитись за себе, він сказав: “Чувак, я розумію, що до твоєї першої зарплати ти живеш на свої зароблені в Україні гроші, або на гроші які дала тобі твоя Мама. Я знаю, що тобі зараз не легко, сам таким був. Тож їж і не випендрюйся. Якщо тобі на життєвому шляху трапиться хлопець, такий самий як і ти, то сподіваюся, ти теж будеш йому допомагати як я зараз допомагаю тобі”.
Ми часто зупинялися біля різних забігайлівок узяти собі попити й перекусити. Якось ще в Україні в мене сформувалася дуже погана риса, яка деколи сильно мені заважала - скромність.
— Самбо, хочеш чогось взяти попити?
— Ні, дякую.
— Ти впевнений?
— Так.
— Мінералка, сода, сік?
— Ні, дякую.
— Точно впевнений?
— Так, точно, дякую.
Згодом я помітив, що це досить таки дратувало Йоца. Попри те, що я завжди відмовлявся, він усе рвано мені щось купував. Потім я згадав старе, але дуже гарне прислів’я: “Дають - бери”. З того моменту я вирішив вимкнути свою скромність і просто погоджуватися на всі подарунки життя. Жити реально стало набагато простіше! Спробуйте, не пошкодуєте.
Якось під кінець тижня Йоца мені запропонував заїхати до нього скуштувати сербської їжі, яку приготувала його дівчина. Такий шанс випадає раз у житті! Звичайно ж я погодився.
Того вечора я спробував куто. Що це таке? Беремо наші голубці, кидаємо в міксер на 20 секунд і вуаля! Звісно, смак вийде не той, але щось на кшталт точно вийде. Пиріг із сиром і варенням був просто чудовим! Дуже смачно. Але тут вже технологію приготування я точно не опишу.
Того вечора я чудово поїв та ще й отримав пакетик з їжею на завтра. Ось вона - європейська солідарність!
Інгліш
Щодня мені доводилося розмовляти англійською. Сербська - аж ніяк не схожа на українську, а працювати з людиною якось треба. Йоца мені допомагав тим, що він розмовляв “простою” англійською. Без усіляких ідіом і закручених форм. Я його прекрасно розумів і так само легко викладав йому свої думки.
З американцями було все складніше. Вони говорили швидко і часом з щедрим використанням різних непотрібних слів. Все в принципі як і в українській, але це була англійська. З часом звикаєш, але тільки з часом.
Звісно ж, я не одразу став нормально розмовляти на англійскій. Часом мені було соромно за свою ламану мову, і іноді я казав:
— Йоца, я не можу тобі пояснити…
— Використовуй ноги, руки, що хочеш використовуй. Але я маю зрозуміти що ти маєш на увазі!
Таким чином і імпрувився мій інгліш 🙂
А чим у цей час займалися інші лафгарди?
Якось раз ми приїхали на звичайний комерційний басейн, де мої колеги лайфгарди активно працювали щітками, драїли шезлонги і в такий спосіб пеклись на сонці.
— Самбо, бачиш, чим би ти міг займатися, якби тебе не визначили до мене?
— Так, бачу… Мені нереально з тобою пощастило.
— Отож.
Через два тижні
Через два тижні ми працювали як добре налагоджена команда. Моя манія порядку і систематизації якось змусила мене все прибрати в машині і розкласти в потрібні ящики. Сумки з інструментами стали на порядок легшими. Варто було Йоці тільки попросити мене принести якусь деталь, як я одразу ж згадував, де вона знаходиться, і за лічені хвилини вона була у мене в руках.
В останній день нашої, коли ми закінчили роботу над останнім басейном, Йоца простягнув мені руку і сказав: “Самбо, мені було приємно працювати з тобою!”. Це було для мене найвищою нагородою.
З цим сербом мені було реально важко розлучатись. За ці два тижні я побачив купу цікавих місць, скуштував безліч різноманітної їжі і чудово підтягнув свій інгліш. Навіть не уявляю, як би проходило моє освоєння в США, якби хтось у компанії не вирішив мене відправити працювати в сервіс.
Так, розлучатися мені було важко. Але попереду на мене чекав переїзд до Александрії, отримання власного басейну, поїздки до Вашингтона і ще дуже дуже багато чого цікавого. Але про це читайте в моїх наступних постах.