Для початку давайте відразу ж розставимо всі крапки над “і”. Хто ж такий цей lifeguar? Недовго думаючи натискаємо на посилання “Вікіпедія”, на панелі закладок, і набираємо в пошуку слово “lifeguard”. У результаті бачимо таке:
Рятувальник контролює безпеку плавців, серфінгістів, які плавають у басейні, аквапарках, або на пляжі. Рятувальники - сильні плавці, які навчені наданню першої медичної допомоги, порятунку людей у воді з використанням різноманітних засобів та обладнання залежно від вимог до їхньої контрольованої місцевості.
Тобто, справжній рятувальник повинен усіма можливими і не можливими йому способами забезпечувати безпеку людей, які перебувають у басейнах, на пляжах, аквапарках та інших водних закладах.
Якими якостями повинен володіти lifeguard? Людина цієї професії має бути хорошим плавцем, комунікабельною, відповідальною, здатною швидко діяти в екстрених ситуаціях.
Що ж повинен вміти справжній lifeguard? Одне з найголовніших умінь - це не допускати виникнення надзвичайних ситуацій, у яких йому доведеться використовувати такі речі, як: порятунок потопаючого, надання першої медичної допомоги потерпілому, перевірка стану людини (дихання, пульс), відновлення дихання, відновлення роботи серця, аж до використання дефібрилятора (пристрій, який створює електричний розряд, що сприяє запуску й стабілізації роботи серця), і багато іншого.
Зрозуміло, що всіма цими вміннями оволодіти, сидячи вдома за комп’ютером - просто не реально. Можна хоч годинами читати мануали і дивитися навчальне відео. Але поки сам не спробуєш, поки у тебе не з’явиться так звана “м’язова пам’ять”, вся теорія буде просто марною тратою часу. Щоб оволодіти мистецтвом “рятування”, потрібно витратити чимало сил і енергії. Набути базових навичок можна відвідавши один із тренінгів, які час від часу проходять у різних країнах.
На один із таких тренінгів я був запрошений моєю компанією, у “стінах” якої я і проведу наступне літо. Сьогодні і наступні два пости я буду розповідати як пройшов цей тренінг, чим ми займались, що сподобалось і не сподобалось.
З чого все починалося
Починалося все з того, що потрібно було зайти на сайт роботодавця і зареєструватися на одному з тренінгів, які проходили у твоїй країні. Клікнувши на пункт “Register for Lifeguard Training” ми переходимо до списку всіх найближчих заходів, два з яких відбуватимуться в Києві, а саме: перший 21 - 23 лютого, другий 24 - 26 лютого. Оскільки для підготовки до першого тренінгу в мене було дуже мало часу, то я зареєструвався на другий.
Одразу за кілька секунд, мені на пошту прийшов лист, який повідомляв про вдалу реєстрацію. У ньому також містився розклад занять і список речей, необхідних для тренінгу: плавки, словник, книга для lifeguard-ів, ручка, блокнот, рушник, мило, губка, шапочка для купання, довідка про стан здоров’я і шльопанці.
Насилу впихнувши всі ці речі у свій невеличкий рюкзак, а також нетбук, “пакетик” для родичів у яких я зупинявся, пайок на найближчі 24 години та інші дрібниці, я вирушив у бік залізничного вокзалу, де незабаром уже сидів у поїзді “Кременчук - Київ”. Потяг рушив, пригоди почалися 🙂
День перший - знайомство з ремеслом
Провівши ніч у “комфортабельному” вагоні, вже о 5:00 я був на київському залізничному вокзалі. Тренінг починається о 8:00. Не довго думаючи, йдемо в найближчу кафешку, де є розетка, підключаємо нетбук і сідаємо читати книжку.
7:00 - час вирушати на місце зборів. Усі наші лекції та тренування проходили в спортивному комплексі КПІ, до якого від станції метро “Політехнічний інститут” 20 хвилин пішки. Завдяки GPS і “Гугл карткам” на смартфоні, я досить швидко знайшов це місце.
7:45 - заходимо в будівлю спортивного комплексу і починаємо освоюватися. Як і очікувалось, у вестибюлі вже були деякі студенти, які, так само як і я, вирішили проявити пунктуальність і прийшли на місце зустрічі трохи раніше. Не довго думаючи підходимо до перших-ліпших людей і намагаємось познайомитись. Питання за питанням, слово за словом, і ось уже маємо повноцінну розмову. Виявилося, безліч людей були з різних міст: Львів, Донецьк, Харків, Луцьк… За їхніми заспаними обличчями можна було легко здогадатись, що не в одного мене поїзд прибув о 5:00 ранку. Я був такий не один 🙂
8:15 - приїхали наші інструктори і скомандували нам рухатись до аудиторії. Сказано - зроблено.
8:25 - ми вже сиділи в нашій аудиторії, де всі наступні три дні нам читатимуть лекції та навчатимуть цієї нелегкої справи - lifeguard.
Познайомлю вас з нашими інструкторами. Загалом у нас їх було четверо - Назар, Женя, Martin і Geo.
Відразу хочу перепросити за погані ракурси фотографій. У нас був досить завантажений графік і часу для позування перед фотокамерами просто не було.
Як уже можна було помітити з імен, Назар і Женя - хлопці з України, а точніше інструктори компанії “Premier Aquatics” в нашій країні. Martin і Geo є громадянами Румунії. Їх робота полягає в тому, що вони їздять по всьому світу і проводять тренінги в різних країнах, такі як Туреччина, Польща, Болгарія. Дочекавшись, доки всі розсядуться і заспокояться, наші інструктори почали свою промову.
Насамперед було сказано вступне слово про те, хто такі наші інструктори, звідки вони, як будуть проводитися заняття, і чим ми будемо займатись. Загалом нас було 45. Навіть чотирьом інструкторам одночасно впоратися з такою кількістю людей досить таки складно. Тому нас розділили на дві групи: G1 і G2. У кожної з груп був свій розклад. Наш виглядав так:
День перший
- 09:00 - 16:00 - теоретичні заняття
- 17:00 - 18:00 - заняття в басейні
День другий
- 08:00 - 14:00 - заняття в басейні
- 14:00 - 17:00 - теоретичні заняття
День третій
- 17:00 - 20:00 - теоретичні заняття та складання тестів
Перше теоретичне заняття було проведено з двома групами одночасно. А далі наші шляхи розійшлись.
Почалась теорія. Лекції проводились суто англійською. Ми одразу звикали до іноземної мови, заглиблювалися в американські поняття й адаптувались до майбутньої роботи. Так, англійська це звичайно круто, але з іншого боку - це незвична для нас мова. Перші півгодини ти уважно вникаєш у суть викладеного матеріалу. Але вже через 40 хвилин вся англійська для тебе перетворюється на білий шум. Було багато нових специфічних понять, суть яких наші інструктори пояснювали нам за допомогою акторських здібностей і жестикуляції, чимось скидалось на гру “Крокодил”. Не варто забувати, що більшість із нас приїхали в місто рано вранці, і боротися зі сном було дуже важко.
Вже після перші сорок хвилин я ледве стримував свій організм від повного відключення. Благо, що наші лектори були доволі досвідченими у веденні лекцій, і за 45 хвилин відпустили нас попити кави та підбадьоритися.
10 хвилин відпочинку і знову за книжки, відео та лекції.
Що стосується якості матеріалу. З нами працювали реально класні спікери. Акцент румунів чимось був схожий з нашим - такий-же грубуватий і виразний. Загалом, розібрати сказане було абсолютно не складно. Лекції проводились в легкій та дружній обстановці. Мартін хоч на вигляд і грізний здоровий дядько, але постійно жартував і розповідав смішні ситуації, за допомогою яких матеріал давався нам досить легко.
Розповівши про основи нашої майбутньої професії, ми плавно перейшли до більш цікавого розділу, а саме - культурних особливостей американців. Як ви знаєте, Америка славиться своєю демократією. Оскільки наше поняття “демократії” відрізняється від американського, то деякі їхні правила і закони для нас виглядають досить дивно. Зараз спробую пояснити на прикладі.
Що б ви зробили, побачивши дівчину з глибоким порізом ноги, яка стікає кров’ю? Якби це трапилось в Україні, то скоріше за все ви б негайно викликали швидку допомогу, і всіма можливими і не можливими для нас методами, навіть без прохання жертви, намагалися зупинити кровотечу. У нас, якщо в людини тече кров, це явний сигнал, що їй потрібна негайна допомога. Але це Україна.
В Америці насамперед я маю запитати у потерпілої: “Чи можу я вам допомогти?”. Якщо дівчина сказала “ні”, то я повинен попросити її підписати рапорт про те, що трапилося, і залишити її стікати кров’ю. Виживе вона чи ні відтепер не моя проблема. Вона підписала документ про відмову отримання допомоги. Якщо я почну їй допомагати без її згоди, то це може обернутися для мене серйозною проблемою, аж до суду і взяття під варту. На жаль, але така американська культура. Єдиний випадок, коли я можу допомагати потерпілому без згоди - це коли людина непритомна.
Ще приклад. Якщо якась дитина дістала травму, то насамперед я маю запитати дозвіл на допомогу в її батьків. Якщо вони сказали ні — я не маю права навіть торкатися до дитини. Її подальша доля перебуває в руках батьків.
Що буде, якщо у нас в Україні в басейні почнеться бійка? Звісно, всі кинуться її розбороняти і рятувальник насамперед. В Америці я маю право викликати поліцію, взяти пачку попкорну і споглядати те, що відбувається. Як сказав наш тренер: “Вам не настільки добре платять, щоб ви розбороняли бійки. Це не входить у ваші обов’язки”.
Таку цікаву особливість американських законів можна побачити скрізь. Навіть під час порятунку потопаючого, я маю дуже акуратно стежити, куди я кладу руки і за що беру потерпілого. Здебільшого всі техніки рятування засновані на контакті з плечима, не більше. Торкання до стегна, живота, шиї або іншої більш інтимної частини людського тіла може обернутися для мене викликом до суду.
Мартін розповів одну цікаву історію лайфгарда:
… Буває таке, що американські матусі приводять своїх дітей до басейну, а самі йдуть додому дивитися серіали або базікати з подругами. Кінець робочого дня, басейн зачиняється, а в тебе дитина без батьків. Ну що зробив український хлопець? Він узяв абонемент матусі, де вказана адреса її будинку, взяв дитину за руку і повів додому. Зустрівши на порозі хлопця з дитиною, матуся насамперед запитала: “Стоп! А що ти весь цей час робив із моєю дитиною???”. Друзі, будьте з такими ситуаціями дуже обережні…
Ще можна навести безліч цікавих, і як для нас, дивних моментів в американській культурі. Але ми підемо далі.
15:55 Мартін: “Друзі, на сьогодні ви вільні. У вас є година, щоб відпочити, поїсти і розслабитися. А о 17:00 я вас чекаю в басейні. Домовились?”
Ми: “Окей…”
Хух, з теорією на сьогоднішній день було покінчено. Як же чудово це усвідомлювати. Ні, не подумайте, що в нас тупо запихали непотрібну інформацію і від того сидіння на лекціях ставало нестерпним. Матеріали були доволі цікаві й захопливі, але дуже хотілось спати. Чашки кави вистачало щонайбільше на хвилин 30. Далі повіки починали ставати все важчими і важчими. Останні хвилини від сну рятували думки, що на нас чекає прохолодна вода в басейні.
Трохи освіжившись і підкріпившись, ми пішли на наші вечірні заняття в басейні.
Випробування на витривалість
Щоб продовжити наше подальше навчання професії “lifeguard”, потрібно було пройти тест оцінки наших фізичних здібностей. Як йшлось на самому початку — рятувальник має бути хорошим плавцем і виконувати певні фізичні нормативи. Нам належало пройти три тести.
- Тест 1: Проплисти 300 метрів без зупинок, причому 100 метрів - кроль, 100 метрів - брас, 100 метрів - вільний стиль. З цим завданням з першого разу впоралися майже всі з моєї групи. Якщо в тебе вже є якийсь досвід занять плаванням, то пройти випробування досить просто. Хлопцям, які до цього здебільшого плавали тільки на морях і річках, було важкувато. Але, незважаючи на це, більшість людей пройшла далі.
- Тест 2: Проплисти 25 метрів, пірнути на дно за п’ятикілограмовою гирею і, тримаючи її обома руками у себе на грудях, проплисти на спині 25 метрів у зворотний бік. Цей тест уже складніший. Особисто я, під час повернення назад із гирею наковтався води. Було складно, але тест пройшов.
- Тест 3: Тримаючи руки під пахвами або нагорі, утриматися у воді на одному місці, використовуючи тільки ноги. Як і в попередніх випробуваннях, більшість пройшли далі.
З першого разу тести пройшли не всі. Наші інструктори дали їм можливість спробувати ще раз наступного дня. Деякі з них пройшли випробування, деякі ні. Ті, хто не зміг виконати поставлені завдання, були відсторонені від тренінгів.
Від наших фізичних здібностей залежало життя інших людей. Як лайфгард може врятувати людину, якщо він навіть не може нормально проплисти дистанцію? Швидше за все відсторонені люди просто переоцінили свої можливості або, можливо, халатно поставилися до вимог вакансії. У всякому разі у них є можливість змінити свою професію на якусь іншу.
Перший навчальний день добігав кінця. Усі ми були втомлені й вимучені. За цілий день у нас не було можливості нормально поїсти, тому я був дуже голодний. На вулиці було дуже мокро, ноги промокали моментально. Але, не дивлячись на всі ці деморалізуючі фактори, ми із захопленням розповідали один одному про свої враження від цього дня, і швидким кроком йшли на станцію метро.
Приїхавши до своїх родичів, я був їм неймовірно вдячний за ту гарячу, ситу, повноцінну їжу, якою вони мене нагодували. Нарешті з’явилася можливість зняти кросівки і висушити ноги. У такі моменти розумієш, наскільки мало нам треба для щастя 🙂 Ситно повечерявши, я негайно рушив у бік ліжка і вже за 5 хвилин спав як убитий. Попереду на мене чекав новий нелегкий день і ще більше випробувань…