І ось, цей день настав. День, який вирішує, будеш ти лайфгадрдом чи ні. День, після якого можна буде з чистою душею сісти на маршрутку і нарешті поїхати додому.
Прокинувшись рано вранці, я не міг зрозуміти, де я перебуваю! Начебто вдома, а начебто й ні. Повна втрата пам’яті. Трохи напруживши звивини, я згадав, що перебуваю в Києві, який за ці два дні, чесно кажучи, вже набрид. Випивши чашечку чаю з печивом, я сів за вивчення матеріалів, тому що того дня мені треба було скласти три доволі важливих тести. Залишатися до пізньої ночі на перездачі дуже не хотілось. Тому, озброївшись перекладачем і навчальними матеріалами, я продовжив вивчати теорію.
Невелика екскурсія
Сидячи за вивченням книжки, мене раптом спала на думку думка: “Я вже 3-ій раз за цей сезон перебуваю в Києві, а ще жодного разу нормально не гуляв…”. Весь час мені потрібно було кудись бігти, щось робити, шукати якісь місця і здавати ті чи інші документи. Я жодного разу по-людськи не прогулювався Києвом. Оскільки в принципі я знав усі необхідні матеріали, то вирішив вийти раніше й організувати собі невелику екскурсію містом.
Щиро подякувавши моїм родичам за такий добродушний прийом, я зібрав усі свої речі в рюкзак і пішов на зупинку.
Особисто в мене склалася традиція щоразу, щойно з’являється вільна година, насамперед їхати на Хрещатик. Так, галаслива і завантажена вулиця, але щось мене до неї притягує. Пройшовся просто центром дороги (того дня вона була перекрита для автомобілів), заглянув на “Караоке на майдані”, ну і прогулявся Глобусом. Так непомітно минув день і потихеньку починався вечір. Пора було їхати на заключні лекції.
Остання лекція
Так вийшло, що я прийшов трохи заздалегідь. Біля аудиторії вже стояла більша частина моєї групи і бурхливо щось обговорювала. У кожного зі студентів у руці були навчальні матеріали. Усі активно довчали те, що не встигли довчити вдома і допомагали одне одному.
— Друзі, а що таке recovery position?
— Це начебто коли людину кладуть набік і…
— А, точно, там ще руку під голову підкладають!
— Так!
— А для чого вона?
— Щоб людині було зручніше дихати, поки їде швидка.
— А скільки в CPR поштовхів для немовляти потрібно робити?
— 15 походу.
— Так, 15.
Через 10 хвилин прийшли наші тренери, і ми знову розсілися в нашій навчальній аудиторії.
Нам залишилося розглянути останнє питання, а саме використання дефібрилятора.
Дефібрилятор - прилад, що використовується в медицині для електроімпульсної терапії порушень серцевого ритму. Це спеціальний пристрій, який створює електричний імпульс, здатний запустити зупинене серце або повернути його до нормальної роботи. У більшості басейнів цього пристрою немає. Але лайфгард має знати, як ним користуватись.
А користуватися ним елементарніше нікуди. Відкриваємо коробку і натискаємо кнопку “ON”. Далі пристрій сам тобі каже, що робити: зняти одяг з потерпілого, прикріпити пластини на потрібні ділянки тіла, прибрати руки тощо. Також він може самостійно просканувати стан хворого, і за необхідності запропонувати зробити розряд, силу якого розраховує так само самостійно. Загалом, все що від тебе вимагається, це слухати дефібрилятор.
Матеріал відчитано, різні ситуації розглянуто, настав час тестування.
Письмовий тест
Нас розсадили кожного за окремий стіл, попросили прибрати все з парт, і залишити тільки ручку і словник.
Для отримання сертифіката нам потрібно було скласти два письмових тести: перший з CPR (25 запитань), другий із загальних навичок рятівника (30 запитань). Для кожного питання є варіанти відповідей (a,b,c,d). Правильний тільки один варіант.
Перший тест дався мені досить просто. Усе, що потрібно знати - це, зрозуміло, техніку CPR, алгоритми дій у різних випадках, протипоказання та кількості разів натискань для різних вікових категорій. Якщо ти хоч раз практикувався робити CPR, то зі складанням тесту проблем не виникає.
А ось другий тест змусив мене похвилюватися. Він охоплював безліч тем. Обов’язки рятувальника, обладнання, техніки рятування, техніка сканування басейну поглядом, перша допомога в різних ситуаціях, напади, хвороби, травми тощо. Усе те, що ми встигли вивчити за ці три дні, було скомпоновано в одному тесті. Ще здачу ускладнював той факт, що ми розбирали не весь матеріал, а тільки його основні моменти. Наша книжка складалась з 300 сторінок і вивчити весь той матеріал за три дні було просто не реально. Доводилося багато міркувати логічно.
Ще в тесті були питання, які описували ситуацію, а тобі потрібно дати одну з правильних відповідей. Наприклад:
До тебе підійшла мама з дитиною, у якої з вух тече кров. Вона тобі повідомила, що вона забилася головою. Що ти робитимеш насамперед?
a) Скажеш, що нічого страшного;
b) Викличеш швидку;
c) Почнеш читати моралі з приводу поведінки в басейні;
d) Наклеїш на місце удару пластир і відпустиш;
Це одне з найпростіших запитань, над рештою потрібно було ґрунтовно подумати і поміркувати. Оскільки ми вивчали специфічний матеріал, то деякі слова я так і не знайшов у своєму словнику.
Після написання тесту підходимо до Мартіна, і віддаємо йому свої відповіді на перевірку. Сім неправильних, і все - тест провалено. Ти йдеш на перездачу.
5 хвилин нервів, і ось готовий результат.
— У тебе два неправильних у першому тесті, і три в другому. Ти пройшов тест!
— Юху, дякую!
Ура! Тест пройдено! Емоціям немає меж! Одразу після слів Мартіна ти відчуваєш, як у тебе з грудей спадає здоровенний камінь. Можна розслабитись. Справа залишилася за малим - скласти практичну частину і можна з чистою совістю їхати додому.
Захист практичних навичок
Залишилося подолати останній бар’єр. Для цього я маю продемонструвати інструктору, наскільки я знаю алгоритм дій лайфгарда, перевірка стану потерпілого, вентиляція легень, CPR, допомога людям котрі подавились.
Письмовий тест був складений, на останню маршутку я не встигав, а отже, приводів хвилюватися вже не було 🙂 Практику в мене приймав Назар, який на той момент був уже помітно втомленим.
— І так, ось перед тобою потерпілий, що ти будеш робити?
— Ну, по-перше, оцінюємо обстановку, дивимося кількість постраждалих, перевіряємо, чи немає загрози для мого життя.
— Окей, усе нормально, що далі?
— Одягаємо рукавички.
— Одягай. Далі.
— Запитуємо “Ти в порядку”?
— Потерпілий не відповідає.
— Викликаємо 911 і починаємо перевіряти стан.
— Перевіряй
Прислухаємося до дихання, і стежимо за рухом грудної клітки. Водночас, перевіряємо пульс на сонній артерії.
— У потерпілого є серцевий ритм, але він не дихає.
— 2 вдихи і знову перевіряємо стан.
— Не дихає.
— Міняємо позицію і робимо 30 вдихів.
— Роби.
Роблю.
— Що далі?
— Знову перевіряємо стан…
Почувся насторожений зітхання із залу, судячи з усього, щось не те сказав…
— А ні, стоп. Перевіряємо, чи немає в нього чогось у роті! А то раптом він чимось подавився, і те щось уже звільнило його дихальні шляхи!
— Так! Хто підказав?
— Ніхто, сам здогадався!
— Раразд, давай далі. У людини зупинилося серце.
— Переходимо до CPR. 30 натискань 2 вдихи.
— Роби.
Поблю.
— Ок. Останнє. У тебе подавилася дитина, що ти будеш робити?
Дав манекен дитини.
— Акуратно кладемо її на руку. 5 натискань на груди, акуратно перевертаємо, 5 легких ударів по спині.
— Добре. Вітаю з успішним складанням практики!
Ось і все. Мої численні випробування були закінчені. Я здав останній тест і був повністю вільний. Нарешті додому!
Відразу ж після здачі практики мені видали свідоцтво про те, що я благополучно пройшов тренінг рятівника.
Чесно кажучи, коли я їхав на тренінг, то думав, що після його закінчення мені відразу ж видадуть сертифікат рятувальника. Але на жаль сертифікат видають тільки в Америці, а в Україні ти можеш пройти тренінги і здати всі необхідні тести.
Додому!
Хух, аж не віриться. Нарешті все було здано і нарешті я був повністю вільний. Уперше за три дні в мене зникло відчуття обов’язку перед батьківщиною, відчуття, що я маю щось вчити і комусь здавати. Нарешті я міг покинути це галасливе і незвичне для мене місто Київ і повернутися до свого улюбленого і затишного Кременчука.
Подякувавши моїм тренерам за відмінно виконану роботу, я пішов у бік станції метро. Дуже хотілось їсти, спати і прийняти душ. За ці три дні я витратив чимало сил і енергії. Дуже хотілося виспатись.
Була ще одна приємна новина. Я пропустив останню маршрутку, яка їхала о 21:00. Наступна о 02:00. Благо, що є таке чудове досягнення інженерної думки як нетбук, який допоможе тобі не заснути і провести час з користю.
Уже о 06:00 ранку я був удома. Легкий сніданок, теплий душ і спати. Місія була виконана.
Особисті враження
Як висновок висловлю свої враження.
Мені реально дуже сподобалось проходити цей тренінг. Лектори мали багаторічну практику спілкування з аудиторією. Слухати їх було одне задоволення, а матеріал викладався в приємній легкій формі. Тренер постійно жартував і запам’ятати, що потрібно робити під час виявлення непритомної людини, або техніки рятування на воді було абсолютно не складно.
Усі заняття, які проводилися в басейні, були цікаві та захопливі. У нас було все необхідне обладнання для відпрацювання різних технік порятунку. Мінусом була холодна вода в басейні, але це вже від наших тренерів не залежало.
Єдина річ, яка мене реально сильно дратувала - це халатне ставлення до тренінгу деяких студентів. Вони тупо забивали на навчання, спали на парах, ігнорували цінні поради тренерів. На їхню думку - заплатив за тренінг, значить тобі зобов’язані видати сертифікат. Їм було абсолютно все одно, що від їх навичок може залежати життя людей. Навіщо тоді обирати таку професію? Я цього не розумію… Вони сподівалися на халяву, але не тут то було. Деяких людей відсторонили ще на здачі тестів у басейні. Решту відсторонили під час складання письмових тестів. Причому гроші нікому не повернули.
Ще раз спасибі моїм тренерам за такий неоціненний досвід! 🙂
Книжка, за якою нам читали лекції: “ARC Lifeguard Participant Manual”: