🇹🇿 Похід на вершину Кіліманджаро

Довгоочікувана відпустка! Цілий рік поїздки відкладалися одна за одною. До останнього не вірив, що все вийде. Але нарешті зірки зійшлись! Залишав Бориспіль з -6 за бортом, а прилетів у +30. Перша зупинка - Занзібар. Ми тут лише на день. Увечері літак на Кіліманджаро і там уже почнуться справжні пригоди… А поки є вільний час - гуляємо містом і знайомимося з Африкою. Перше що впадає в око - відсутність будь-якої пандемії. Усі ходять без масок, ніде немає сатанайзера і ніхто не тримає дистанцій....

Початок сходження. Минулого вечора ми познайомилися з нашими гідами. Їх у нас п’ятеро. Вони перевірили наше спорядження і дали різні поради стосовно нього. Все серйозно та відповідально! Ніхто не хоче зайвих проблем вдалені від цивілізації. Вранці ситний сніданок на галявині та збір речей. Останній нормальний сніданок Усього з нами йде 44 місцевих робітників. Це два кухарі, гіди та безліч портерів, які несуть наші речі. Кожного дня подорожі вони будуть виходити раніше за нас, щоб не йти всім натовпом....

Мене накрила гірська хвороба. Я не міг заснути до пів четвертого ранку. Просто не засинаєш – і все. Сороіш за все організм боїться, що стало меньше кисню і не дає заснути. Підйом о 6:30 без варіантів поспати. У результаті мій план “відіспатись у відпустці" почав накриватися. На ранок з’ясувалося, що не лише я довго не міг заснути. У результаті табір поділився на дві частини: веселих і виспавшихся, і тих - хто їх ненавидить....

Я виспався! Гірська хвороба відступила і я спав як дитя. Як вже звикли - підйом о 6:30. Чистимо зуби з красивим краєвидом і збираємо речі. Ми ще спочатку просили нашу африканську команду всією командою заспівати африканську пісню. Вони люблять співати 🙂 Але вони сказали, що їм заборонили це робити через пандемію. Сплять усім натовпом в одному наметі, ніяких масок або антисептиків - але співати разом не можна 😅 Але, тільки заради нас, сьогодні вони переступили правила і заспівали....

Сьогодні нам дозволили поспати аж до сьомої! Увечері сказали, що цей день буде легким, а значить щось було не так… І “не так” була Baranco Wall - на вигляд неприступна скеля з таємною тропою, на яку нам потрібно було забратися. Нам пообіцяли багато веселощів. І вони були! Насправді, якщо глянути ближче, не все так погано. Скеля не така вже й неприступна. Так, є моменти де потрібно граціозно закинути ногу і видертися....

Перехід у базовий табір, з якого ми будемо штурмувати вершину. Йшли довго, то верх то вниз. Але ноги вже звикли. Табір на висоті 4600 м. Ще кілька днів тому ми могли пробути тільки годину на такій висоті, а потім знизу розколювалася голова. Зараз організм уже адаптувався і висота далась просто. Прийшли, попили чай, з’їли суп і лягли спати на 4 години. Кисневий балон на випадок загострення гірської хвороби Базовий табір 17:00 - вечеря....

Весь попередній день я намагався якомога більше відпочивати і спати. Потрібно було добре відпочити, бо наступна доба обіцяла бути найскладнішою. Нас розбудили о 23:00. Наче по тривозі ми почали збиратися і надягати на себе заготовлене спорядження, перевірили рюкзаки, аптечки. Я натягнув увесь заготовленний свій одяг і зрозумів, що я в житті ще так тепло не одягався. Я був як танк, якому потрібно просто йти. На вулиці температура коливалася від -10 до -15....

Почали спускатися з вершини. Ніби як і має бути простіше. Але на спуску включаються інші м’язи і веселощі продовжуються. Довелося зняти всі шари одягу щоб не запектись. Спускалися довго. Ми пішли іншим шляхом котрий був коротший. Але все одно було важко уявити як ми вночі все це пройшли і дістались до вершини. На півдорозі нас зустріли портери з нашої команди. Налили соку і забрали наші рюкзаки. Ближче до 12 години дня ми таки дістались табору....

Трохи про життя в Африці. Його звуть Онісма. Йому 24 роки і він працює портером. Він і кілька інших портерів зустріли нас на півдорозі до табору, коли ми напівживі спускались з Кіліманджаро. Гід відразу сказав, що це наші хлопці і їм можна віддати наші рюкзаки. Спочатку ми не хотіли віддавати, бо хотіли “відчути” штурм вершини від початку і до кінця. Але потім я подумав, що буде не дуже правильно відмовитися від їх допомоги....

Учора під час спуску ми всі надихалися пилу, і вранці за кашлем було чутно, який намет уже прокинувся. Підчас сніданком ми охрестили себе “табором туберкульозників”. Але вже під вечір всі прийшли до норми. На нас чекав останній спуск перед кінцем походу. Потрібно було прощатися з нашою місцевою командою. Перед поїздкою ми домовилися скинутись по $200+ з людини на чайові. Тут це норма. Начебто здається велика сума. Але якщо згадати скільки людей з нами було (44 людини) і те, скільки вони для нас зробили, - то досить нормально....