Кінець 2019 року. “Двотижневий карантин” тривав вже понад півроку. Купа планів на подорожі відмінились, а зними мало не поїхав і дах. Тому коли мені друзі запропонували піти у похід на Кіліманджаро – то одразу погодився. Я знав, що це найвища точка Африки. Але поняття не мав як усе відбуватиметься. До цього я ходив у гори максимум на Говерлу (2061 м). А тут 5895 м. Це означало, що я відчую, що таке гірська хвороба. Але втрачати було нічого.
Серія дописів написані у форматі щоденника, так як я писав їх прямо під час подорожі. Після повернення додому зазвичай прилітає купа роботи і завжди немає часу. Приємного читання 😌👌
Хочу розповісти про найстаршого члена нашої команди - Андрія. Йому 49 років і він тренер бойового гопака. І всю дорогу він нас дивував. В приємному сенсі. Він йшов без трекінгових палок. Для тих хто не був в походах - це реально класні штуки. Вони дозволяють змістити частину навантаження зі спини. З ними легше підніматися вгору і спускатися вниз. На моє запитання: “чому без палиць?”, - він відповів, що все життя без них ходить і вони йому не потрібні....
Ще вчора ми тільки спустилися з Кіліманджаро. Уже сьогодні нам потрібно було встати рано вранці і вантажитись. На нас чекали джипи для сафарі. Попереду було відвідування двох національних парків: Тарангіре і Нгоронгоро. Відразу скажу, сафарі в нашому випадку - це не стріляти по тваринах! Тільки дивитись і милуватись. Наші джипи Африканські мотиви Нашим завданням було за ці два дні побачити так звану “Велику африканську п’ятірку”: слона, носорога, буйвола, лева і леопарда....
Вставати нам довелося супер рано, ще перед світанком. Усе для того, щоб раніше дістатися до парку і перед спекою побачити побільше звірів. І завдяки цьому нам нереально пощастило. Наша команда Ми їхали в джипі, сонце тільки почало вставати. Хвилин 10-15 як від’їхали від міста. Усі сонні. І тут хлопці спереду раптом закричать: “Леопарди!“. Ми всі відразу прокинулись, джип пригальмував. Нашу дорогу перебігали два леопарди. Один більший, інший менший. Наш гід пояснив, що це були самець і самка....
Ми повернулися назад в Занзібар, щоб покупатися в Індійському океані, відпочити й осмислити, що взагалі сталось. Наступного дня потрібно було летіти назад. Складалось відчуття, що ми тут уже цілий місяць. Кожен день у нас був супер насичений. Тому одна доба тут вважалась за три. Це була мега пригода. Ми вилетіли з України в -10, прилетіли сюди в +35. Піднялись на вершину в -15, потім спустилися знову в +35. І наступного дня нас знову чекала Україна, але слава Богу з +0....